ІІІ. Нові Знайомства. Частина 11

У тому місці, де головний тунель перетинається під стелею проходом, гобліни звели міст, що виконує також функцію сторожового поста. Струмок продовжує текти зверху, долаючи нерівні пороги, повертаючи зі сходу за поворотом тунелю. Звук водоспаду лунає з більшої печери, розташованої десь попереду.

Те, що нікого не було на посту, було результатом того, що вар-товий побіг вліво, коли побачив, що ворґи з ланцюгів зірвались. А побіг він по допомогу, з якою, власне, й повернувся, коли більшість аван-тюристів, а конкретно - Бодомар та Валрел, вже були біля мосту. Тем-ний ельф був трохи попереду, під мостом, і залишився непоміченим для двох гоблінів - одного більш крупного, а іншого - поменше, які вибігли на міст з лівого проходу. Крупніший гоблін був озброєний мор-ґенштерном та щитом, і, побачивши авантюристів, заслонив собою більш меншого гобліна.

Менший гоблін обернувся до монстрів, що вийшли з під контролю, й промовив закляття. Чорна мосховсько-мордовська мова злітала з його вуст, приводячи до тями чотирилапих гоблінських союзників. Вони зупинились, тряхнули шкурою, й перестали підкорятися наказам так званої темної ельфійки. Але, відчувши присмак свободи на своїх пащах, вони й гоблінам не стали покорними. Вони були готові роздирати на шмаття будь-кого, в залежності від того, хто був до них найближчим. А найближчим виявився Келагар: як би не намагався приховати свою присутність дроу, від ворґів, що мали тонкий нюх та слух, йому сховатись не вдалось....

Сперечатись поряд із ворогом – тупа ідея. Навіть більш тупа, ніж ходити зі смолоскипом коли хтось пішов уперед. Дроу показав жестами бодомару що він думає на тему його розумових здібностей, але не завершивши фразу, перейшов на більш зрозумілі жести – постукав по голові , а потім по каменю, після чого вказав на факел і назад, в хвіст групи, там де йому слід би бути поки не розпочнеться бій. От тоді вже світло не буде мати критичного значення. Сподіваючись що розумових здібностей Бодомара буде достатньо для розуміння ситуації, Келагар пішов уперед... І зупинився. Розуміючи що щось воно якось не працює, він зітхнув. Усі "правильні" члени партії настільки правильні що навряд будуть грати виставу про дроу ,яки прийшли забрати гоблінів собі в служіння. А ворги... Схоже що проблема саме в них, або ж Келагар поки не знав як пояснити собакам відносини між різними расами.

Тож залишалося відступити, аби хтось в міній броні відволік на себе увагу.

– Курва. Ну давай, вперед, розчисти шлях Темній володарці!

Елегантним жестом, і дійсно елегантним, а не як сам Бодомар, дроу вказав здорованю напрямок куди воювати.

Щось захопився друїд зі своїми роздумами про гівно та життя, сидячи на сходах. Тільки-но з'явились вороги на містку, то враз Сібо підхопився, згадавши, що вони у лігві ворогів і ця група має ще допомогти йому виконати його місію. Підбігши трохи ближче до Хмурого, чий факел запалював красу ельфійки, але лише заважав роздивитись ворогів, Сібо промовив "Вранішня Тиша" та, зосередившись на своєму списові, відкрив внутрішній доступ до магічної сили та звільнив її у бік своїх союзників. Зі списа по стінці печери побігли три стрічки темнозелених листків, що зростаючи подібно зміям, наблизились до людини та ельфів, обплітаючи їх повністью. Інший край списа випустив ще одну рослинну стрічку, що вже огорнула ковдрою листків та навіть квітів гнома Босі. Кроки загону стали тихішими, їх сліди не залишали відбитків, а самі вони стали ледь помітними, бо магія підвлаштовувала їх відтінки до фону немов геконів.

Гном зробив пару кроків назад та розчинився в темряві сутінок факелу, який якраз падав з випущених рук Бодомару.

На перформанс темного ельфа Бодомар спершу просто хмурився, але швидко втратив терпець. Тому ж просто веліли просто очолити загін, що тут складного?

— Якщо боїшся йти першим то так і скажи, ми ж тут не в хованки граємо.

А боятися, виявляється, було чого. Коли ворги розвернулися та ощетинилися в бік дроу паладин вилаявся про спершу себе, а потім і вслух. Вони ж самі випустили цих тварюк на волю у рамках цієї авантюри, а тепер головний затійник намагається зберегти гарну міну при поганій грі, чого ще чекати від підземного дідька?

— Лядь, обісралися, а мені розбиратись. Йдіть до сраки! — Кинув здоровань пробігаючому мимо нього та ельфійки Калегару, хоча й звертався, нібито, до всіх.

Ніби палач на страту рушив він вперед шепчучи слова закляття. На обладунках проступив ореол двуликої монети. І хоч магія була оберігом, старий вояка вважав що кращий захист - то атака. Якщо завдати стрімкого й руйнівного удару то у ворогів не станеться чим відповісти. Оббиті сталью чоботи важко ступали по землі, але кроків було не чутно. Це було незвично й неприємно. Паладин волів би щоб вороги добре чули як до них наближається час розплати. Смолоскип упав на землю, кісточки пальців зайняли звичне місце на рукояті меча. Першого монстра він піймав коли той спробував ціпнутися в його сторону, й почалася кровава баня...

Доволі швидко тихе просування змінилося з появою гоблінів і агресією тварюк. І поки Келегар втік, а Бодомар навпаки, кинувся на ворогів. А Валрел і не розуміла, що треба було робити і за ким слідувати. Аж поки, не помітила нових гоблінів на помістку.

— Ви тут зайві! - Дівчина витягла флейту та заграла заспокійливу мелодію. Настільки спокійну і розслабляючу, що вона скоріше нагадувала колискову. І навіть не дивлячись, як подіяла її єльфійська магія, сховала музикальний інструмент під плащаницю, та спробувала з розбігу дотягнутися до помістку і зайняти позицію десь повище.