ІІІ. Нові Знайомства. Частина 10

Отож, більшість аватюристів рушила далі вздовж струмка, услід за воргами. Просуваючись уперед, вони помічають підвісний місток у верхній частині печери: судячи з того, що він хитається, можна зробити висновок, що зовсім недавно там був хтось (мабуть, ворожий гоблін), який, побачивши воргів, кудись подівся. Хтозна: може, він втік? А, може, побіг за поміччю?

Бодомар, Валрел та Келагар наразі знаходились в місці, де основний прохід круто піднімається вгору від самого входу в печеру. Струмок протікає уздовж західної стіни. В тіні по ту сторону струмка від тунелю відходить відгалуження, що веде на захід. На північ від них, в тіні, під самою стелею, ледь помітні нечіткі обриси мосту з дощок та мотузок, що сполучає прохід, розташований попереду на висоті 4 метрів над основним тунелем, і наразі хитається. Західне ж відгалуження усипане каменями і круто піднімається вгору. Що ж до майданчик між двома підйомами, на якій і знаходились наші герої, то вона являла собою досить хитку конструкцію, що змушувало найманців бути обережними.

Тим часом, Сібо Босі вже оглянув звіринець. Він зрозумів, що нічого цікавого в ньому немає - лише кістки тих, кому не пощастило стати частиною щоденного раціону ворґів. Можливо, серед них були й діти, хто зна? Теоретично можна було піднятись нагору у діру в куті між умовними стелею та стіною цієї печерної кімнати, або ж рушити слідом за товаришами.

А дійсно, що я шукаю? Купа сміття, гівна та решток від того, що мало щастя потрапити до шлунку цих тварюк. Якось я в цьому лайні жив, ділячи їжу і постіль з цими хозяєвами. Тьтфу на них. Не знаю, що і думати. Огида. Я і так знаю хто вони і чим вони є. Не заходив би далі, але треба подивитись, як моє товариство впорається з цими виблядками. Бо на Дракона йти не умівши впоратись з зеленими повторами, що не мають мізків та гідності — це марна справа.

Так собі думав Сібо, мовчки стоячи сам один в звіринці. Поранення ще давали за себе знати, відгукуючись слабкістью по всьому тілу, тому він не поспішав наздоганяти решту. Сів на сходи, що вели до варгівської печерної будки, та й став очікувати на те, коли з'являться їх зелені відомі чоловічки.

Валрел уважно поглядувала на колихання мотузкового містку, та її брови хмурились від побаченого. Варги вже повтікали далеко вперед, що ніхто з авантюристів їх вже не бачив і скоріше всього вже накинулись на гоблінців. Вона хвилювалася за цих собачих. НІ, ні як за милих тваринок, а за те, що вони можуть і кінчитися ще до її прибуття. Сумніви роздирали серце, бо вона вважала, що зеленошкірі не тримали б цих звіряк, якби не могли б їх приручити при нагоді, або і зовсім перебити.

— Не подобається мені це. Нікого немає. Ми повинні поспішати, поки псяки відволікають гоблінів. Бо якщо вони кінчаться ще до нашої появи, в нас не буде ніякої переваги. - Потім вона повернулася до Келагара, та звернулася конкретно до нього. - Слухай наказ, служко. Йди уперед та веди нас прямо за цими тварюками. І тоді, я можливо пробачу тобі вихідку з фарбою. - Після чого, помахом руки вона підкинула частину свої чудесних локонів. Перед такою красою не кожен мав супротив, чим дівчина і користувалась, надихаючи чоловіків на геройські вчинки.

– Обережніше зі словами, бо запас довіри до так швидко зникне.

Шкода, не було часу на обійми з кинджалом біля шиї, та й місце так собі, разом із оточенням. І взагалі все робилось неправильно, чим неймовірно бісило.  Хоча... Чи це не той самий Хаос, який так полюбляє Ллос? В Безодню! Мастурбація на місці в очікуванні перших, або правильних кроків ні до чого не призведе, тож дроу почав рух уперед, тримаючи арбалет у напрямку руху, але біля поясу – дистанція всеодно була невелика, тож цілитися у випадку загрози майже не треба. А на ще не дуже звичний ятаган можна прийняти удар, якщо хтось таки зможе застати Келагара зненацька за рогом.

— Ну, раз дідькова хазяйка веліла, то прошу.

Бодомар зупинився, зробив невеличкий крок убік, уступаючи дорогу одноокому. Ба більше, він навіть спробував елегантним запрошуючим жестом вказати Калегарові напрямок. Сам же здоровань рушив слідом за спритником високо тримаючи смолоскип над головою та не розриваючи дистанцію. Бо якщо, а точніш коли, вся ця затія з виставою накриється мідним тазом, паладин хотів бути спереду та не відволікатися у своєму служінні Хоару на захист ар'єргарду.