ІІІ. Нові Знайомства. Частина 9

Наказ темної ельфійки був цілком і повністю зрозумілий: ґном вдало його ретранслював, а двоє ворґів та один напівворґ - усвідомили. Тож, після того, як Сібо відімкнув зажими на кайданах та вивільнив монстрів, ті вмить побігли в сторону виходу із так званої псарні, відкривши для авантюристів прохід нагору, що виднівся в далекому кінці колишньої домівки ворґів.

Тварини (чи, якщо казати більш академічно, монстри зі свідомістю), побігли не в сторону виходу з лігва, ні. Вони не тікали, а, навпаки, завернули направо, й побігли вглиб ґоблінського сховку, вздовж підземного струмка, в сторону його витоку, гарчучи щось та гавкаючи. Тож, в авантюристів було два шляхи - слідувати за своїми неочікуваними союзниками, чи, натомісць, полізти угору. В обож випадках, на них чекало невідоме. Особливо на Бодомара, який узагалі нічого не бачив ...

Звільнені тварини пішли вперед, але Сібо не пішов за ними. Спочатку він гадав, що варто йти як перекладач позаду них. Але ж ці тимчасові союзники складатимуть авангард і приймуть на себе перші удари. Керуючись своєю минулою цікавістю, безбородий друїд уважно розглядав варґів допоки спілкувався з ними та вивільняв. Він думав, що це звірі, це лісові істоти. Але поклик звіра в середині нього не давав натяків на можливість перевтілення в цих тварин. Або Сібо занадто ще слабкий для такого тіла, або ж... Жахлива думка сяйнула в його голові. Ці тварюки монстри. А він так безпечно і хамовито почав авантюру в спілкуванні з ними, вважаючи їх просто голодними хажаками, яких приручили гобліни і прикували тут охороняти.

Поки решта пішли за ворґами, полишивши Босі у своїх роздумах, той вирішив оглянути цю печерку-лігво. Можливо щось дасть йому підказку на рахунок ворогів, які їх очікують, чи їх можливу кількість.

– Пішли за ними? У мене немає бажання лізти в ту діру, як і впевненості в тому, що ми зможемо зайти ззаду. А так – спочатку авангард рабів, а потім і їх повелителька.

Келагар вказав на Валрел.

– Щоправда я розраховував на домовленість саме з гоблінами. Їх простіше зрозуміти. Тож... Чекаємо трошки і йдемо?

Бодомар зі здивуванням оцінив спроби Сібо його відштовхнути. Ось так приклад як треба в себе вірити. Трохи поміркувавши він навіть вирішив підіграти малому. На свій лад.

— Довіряю справу темоноельфу, жінці й недорослику. Та шоб шляк мене трафив. — Промовив здоровань, та зробив один крок назад.

Продовжувати виставу без глядачів - то вже занадто. На таке Хмурий не погоджувався.

— Крокуй вже, авангард. Нам треба прослідкувати щоб ці тварюки не дістались до Гандріха перш за нас.

Паладин впевнено пішов вперед, тримаючи смолоскип над головою а двуруч на плечі.

— Не подобається мені ця гра у хазяйку. Та добре, я буду позаду та підтримую усіх. І ніяких домовлень із зеленошкірими. Вони вбивці та шкідники, і в мене власний боржок до них. І час відплати настав. - Дівчина прибрала руку с грудей та пещеру знов заполонило магічне світло. Все ж таки, зі світлом їй було комфортніше, хоча і бачила при цьому наглу чорношкіру морду ще більше. Узявши стрілу, вона наклала ту на тетиву і пішла слідом за группою. Хоча пере віходом, вона затрималась, повернувшись до коротуна, що не поспішав з усіма.

— Що ти там шукаєш? Нас вже чекають.