ІІІ. Нові Знайомства. Частина 8

Ворги то є досить розумні створіння, і, на відміну від звичайних вовків, володіють своєю - окремою - мовою воргів. Та й з інтелектом у них усе трохи краще, ніж у звірів: недарма мандрівниеи та вчені Фейруну завжди аідносили воргів саме до сімейства Монстрів, а не звичайних звірів.

 Тож, троє осіб раси Ворґів (чи то двоє, хто зна? бо один з них був визначений гострим нюхом Сібо, як дещо "серединка на половинку"), відпочивали собі у відведеній для них печері, перегареуючись між собой про щось буденне. Вони слугували гоблінам, бо в тих були більш сильні покровителі, котрих ворґам було нездужати, тож вони частково були поневолені ситуацією, що склалася, частково ж - робили те, що їм завжди подобалось, а саме - рвали на шмаття, роздирали й поїдали мирних жителів та мандрівників. Дарма, що гобліни вважали їх своєю власністю: ці троє вважали, що і до гоблінсів дійде своя черга.

І ось, ця черга до них дійшла. До порогу їхньої домівки підійшла група невідомих. Точніше сказати, дехто з них все ж була їм відома, але то вже інша історія. Ворґи знали гоблінську, тож зрозуміли основний посил авантюристів. Більш того: вони повірили, що то Жриця Лолт завітала до їхньої домівки, якій підкорявся Келагар, а раби, на кшталт Сібо й Бодомара, були її власністю, яка використовувалась максимально ефективно. Один з них, наприклад, нарешті перестав бути ведмедем, і обернувся на малого напівгобленятка-напівгнома, й представив свою володарку й хазяйку, інший - воїн з племені гуманів - дав їм у їжу мертвих гоблінів, які по факту були не лише ласим шматочком м'яса, але й доказом сили цієї когорти так званих мешканців андердарку.

Тож, ворґи перестали скиглити, й схилили голови перед Валрел у знак своєї покірності, після чого узялися за поїдання небіжчиків гоблінського племені Кам'яних Пащ. Авантюристи могли вільно йти вперед, повз ворґів: більш того - вони навіть могли використати їхню тимчасову прихильність супроти своїх ворогів, хоч це й було досить ризиковано.

Якби дроу не був дроу, то від злості він би був червоний. На усіх. Ще одне нагадування чому краще працювати самому. Тож він махнув рукою в стилі "ну вас, йдіть куди подалі і ріжте своїх клятих гоблінів".

Скоріш за все саме тому він і не відповів на питання Валрел, навіть не повів плечами, беззвучно відповідаючи "не знаю". А от на світло він відреагувув, причому переходячи на ельфійську, оскільки судячи з усього, звірі ,які тут були, виявилися достатньо розумними, тож хто зна, чи розуміли б вони якісь поняття на загальній мові.

– Загаси світло. Дроу не використовують його так.

Ну і якщо продовжувати гру, то слід щоб воно і виглядало так, ніби саме жінка-дроу керує загоном.

– Давай вирішуй, куди ми далі. Але лізти в той отвір – не найкращий вибір для того щоб підтримувати легенду. Треба заходити як володар світу, а не лазити по сміттескидальним діркам.

 — Ба, цирк на дроті. — Пробурмотів паладин, намагаючись не привертати зайвої уваги. Поведінка псів здавалася йому дивною. Невже ця дурна забава все-таки спрацювала? Попри те що залишати небезпеку за спиною не хотілось, та інколи уникнути бійки було хоч і прикро, та все ж правильно. Бо час.

А поки Хмурий скинув рюкзак та дістав з нього смолоскипа. Потрібно мати й друге джерело світла, щоб не потрапити у халепу. Коли полум'я розгорілося він протягнув його напіврослику. Бо щоб повноцінно битися здоров'яку потрібні були обидві руки.

— На. Втримаєш?

Також Бодомара дратувало що вухаті бельмочать на своєму, на незрозумілому, й хотілося відкрито їх за то зацькувати. Проте це було не на часі, і самодисципліна не дозволила поставити аферу під ризик. Тому він наділив ельфів виразним поглядом, та кивнув у сторону проходу.

— Шо, так тяжко вимовити хоч пару слів? - Знедоволено відповіла єльфійка на бормотіня темношкірого. Та загалом, роздививщись напівріслика сховала світло. Просто сховала за долонею прикладеною до грудей.

"Мабуть то скоріше чарівник обернений твариною, а не тварина що обернулась персоною." - Подумала про себе дівчина. Вона намагалась згадати ім'я, та спочатку вона гадала, що це ручний вихованець, тому не приділила достатньо уваги. Тому, вирішила відкласти це на майбутнє.

— А куди тут далі? - Надмінно перепитала Валрел, хоча питання було риторичним - Це клята печера. Тут або на вихід, або у глибину. А кляті карлики лише в одній стороні. Тому як володарка світу я наказую тобі гнати цих собак на гоблінів. Вони вже скуштували іх м'яса, тоді хай гризуть і живих. І як володарка світу, кажу це саме тобі. Бо я і за милю не хочу підходити до цих зубастих і смердючих потвор. - Глас дівчини був демонстративно голосний і надмінно-наказний, а вільною рукою вона жестикувала, начебто відганяючи від себе Келагара і варгів.

Безбородий гном проігнорував протягнутий йому смолоскип, бовкнуши:

— Йдіть позаду, — маленькою руцьою Босі навіть відштовхнув на пару кроків цього величезного бійця, та додав пошепки: — Ми бачимо.

Потім Сібо повернувся до "песиків" та вторив слова їх нової знайомої, котрій дісталась важлива роль, зкомандуючи від її імені:

— Velika pani movyt' vam, — гном знову звернувся до схованого в собі сміливого нахабу для відтворення потрібного тону, — chtob veli ee vpered, pir budet vam!

Друїд вказав їм шлях вперед далі по печері. А потім, здогадавшись про щось, схилився у поклоні перед Валрел, та похапцем побіг визволяти прикутих ланцюгом дворгів. Напруживши свої м'язи, Сібо хвилюючись пожалів, що так безсоромно поквапився Бодомара відштовхнути замикаючим, та дьоргнув за залізний прут, упираючись ногою в сталагміт.

– А деяких не змсусити замовкнути... – відповів дроу і про всяк випадок приготувався до бою, – Або блохасті приведуть нас куди треба, або вони тупі і накинуться... Можливо. Хоча не здивуюсь якщо малий натравить їх на нас.