ІІІ. Нові Знайомства. Частина 7

Вирішивши усі справи, авантюристи пішли всередину печери по сухій ділянці, що знаходилася по праву руку від струмка, що витікав з печери. Пройшовши трохи вглиб, усі побачили те, що трохи раніше помітив Сібо Босі, але вже в деталях. Відразу за входом до печери, в східній стіні широкого проходу, розташований отвір, в якому видно кілька нерівних кам’яних сходів, що ведуть у невелику темну кімнату. Приміщення звужується до вузького розлому в дальньому кінці і наповнене смородом тварин. Ні тут, ні далі, ельфійка, замаскована під дроу, пасток не знайшла.

Люте гарчання і звук дзвону ланцюгів доносяться до вух усіх авантюристів, а деякі з них - наприклад, Келагар, Валрел та Яків - завдячуючи своєму темному зору помічають вовків. Двоє з них прикуті відразу за входом в приміщення. Ланцюг кожного вовка веде до залізного прута, вбитого в основу сталагміта. Вони також помічають, що вузький отвір в східній стіні веде до природної ущелини, яка піднімається на 6 метрів. Біля основи розлому розкидане сміття. Бодомар не бачив усього цього через темряву в приміщенні, але зрозумів, що завдяки гарчанню й іншому шуму в його реготу не було шансу бути почутими кимось у печері.

Завдячуючи своєму гострому нюху, Сібо Босі визначив дещо цікаве про цих вовків. Ті двоє, яких було видно, були не вовками, а ворґами. Запах третього з них суттєво відрізнявся від двох інших. Наразі ж перед авантюристами постала дилема - чи йти в псарню й розбиратися з монстрами там, чи продовжити рух уперед, вздовж витікаючого струмочка (довжина ланцюгів, якими прикуті звірі, не дозволяють їм наблизитись до будь-кого, хто іще не зайшов до звіринця, тож у них не було можливості завадити месникам).

В печері була темрява. Ведмідь відчував псів все ближче і ближче. Але це були не ті вовки, про здогадку яких пустив Сібо в своїй голові, це було дещо гірше. Це був запах воргів. Принаймні в отих двох, що були найближчі. А це значило, що клан цей не з пустячкових.

Коли Сібо жив з гоблінцями, то він чув, скільки мороки в них йде на приручення і догляд за цими істотами. Але в того клану воргів не було, оскільки він був заслабкий. Власне тому їх пізніше захопили вже орки, у яких була зграйка своїх воргів, от там йому вже пощастило з ними познайомитись. Ну як познайомитись. Познайомитись з прибиранням їх вольєру, бо його статус як полоненого "майже гоблінця" дозволяв лише чистити клітку та прибирати їх відходи. І той сморід Сібо босі добре запамятав, а нюх ведмедя не лише нагадав про це, а ще кратно підвищив всі нюанси цього запашного букету. Чоний ведмідь встряхнув своєю мордою в знак скривлення.

Крім оцих от фактів друїд мало вже щось пам'ятав. Йому захотілось розглядіти їх. І хоча відраза до цих істот коливалас ьбіля смертельної огиди, все ж це були звірі. Тож вбивати йому їх теж не хотілось. А тому...

На очах чорне хутро почало зникати, а тіло зменшуватись. На місці страшного лісового звіра постав безобородий гном. Сібо в своєму тілі одразу відчув шалену слабкість. Рани, що він отримав від чотирьох списів за рахунок друїдської рани затягнулись, але з'їлу шалену кількість сил його власного фізичного тіла. Болі стали проявлятись в тих місцях, де побували ці знаряддя для вбивства, гостро колячі на внутрішні органи та кістки. В руках за іронією долі гном тримав аткий же самий спис, але власноруч зроблений. Саме час не про воргів думати, а своїми чарами зцілити стомлене тіло.

Гномські очі розсіяли туман темряви і малий Босі побачив цих гоблінських собак. Користаючись коротким збентеженням свого супроводження від перевтілення назад в гнома, Сібо звернувся до паладина:

— Пане Бодомаре, тут декілька голодних звірів, які дуже хочуть скуштувати м'яса, — Сібо не встиг злякатись своєї наглості звернутись до цього чоловіка, бо в голові була дитяча аплікація із різноманітних думок, з яких він намагався скласти план дій, — не знайдеться у вас декілька шматків для них? — люб'язно закінчив Сібо, а потім різко перейшов на гоблінську, додаючи в голос нотки і словечка, які Сібові не були властиві від слова в-з-а-г-а-л-і:

— Shavki, anu pali nyc, — властно почав друїд, — ya vam novyh khozyaeb privel! — безбородий гномик вказав на парочку ельфів, що стояли поруч.

Про себе ж гном сподівався, що його експромпт спрацює, бо він не був певен, що варги взагалі розуміють гоблінську, але знав, що ті розуміють мову сили. Сібо двічі кліпнув очима в бік Келагара та Валрел, які і надихнули малого соромязливця на таке подвійне превтілення: із ведмедя в гобліна-забіяку.

Бодомар широко кивнув, проте нову хвилю реготу втримати не зміг. Тяжко сприймати серйозно погрози від розмальованої у синій колір ельфійки. Проте це був беззлобний сміх. Було щось в ній по дитячому наївне, і це підкупало. Для себе паладин вирішив що наступного разу таки зупинить темного в його спробах скривдити дівчину. А такі спроби, безперечно, ще будуть. Бо дроу не можуть інакще. Але хорошого потрошку.

— Га? Ззовні залишив. Але для такої справи можу й принести, най хоч якась користь з них буде.

— Що за? - Єльфійка не була впевнена в тому, що вона бачила те, що бачила. Можливо через темряву, без кольору було не розібрати, тому вона торкнулася пальцями до шпильки на грудях, і та у мить засіяла як ліхтар, пронизаючи спалахом темні склепіння печери. - Щ-що ти таке? Хто ти? Хто це? - Останнє, єльфійка спитала у дроу, поки той єдиний був нічим не зайнятий. В одночас, вони пропустили полуорка та людину, що направились назад до виходу з печери. У цей час, Вилізши із під медвежих шкір гном, почав взагалі розмовляти з тваринами на огидливій мові зеленокожих. - Щ-що він каже? Ти його розумієш?