ІІІ. Нові Знайомства. Частина 6

Келагар був досить спритним темним ельфійкою. Та досить вправним у накладанні заклять, що базувались на його, так би мовити, спеціалізації. Поцупити ятаган, котрий був не серед пожитків ельфійки, а серед "добра" гоблінів, які одразу наклали око на зброю дівчини, не було для нього якоюсь проблемою. Щоправда, того скімітара довелось трохи пошукати, бо ж паскудне сонце, як завжди, відблискувало якраз там, де того не треба було. Але Келагару усе вдалось.

Тим часом, у Сібо Босі було достатньо часу й нагоди для дого, щоб оцінити небезпеки довкола. Він майже не прав участь у битві, тож мав можливість зконцентруватися на своїй увазі та своєму нюхові. Він визначив, що відразу за входом до печери, в східній стіні широкого проходу, розташований отвір, з якого тягне смородом тварин. Цей сморід нагадав Сібо псячий запах, який тому частенько доводилося нюхати, коли він сам перебував у гоблінському полоні колись давно.

 — О, це вже щось! - Зраділа дівчина, коли один за одним стала знаходити своє спорядження. Там і сумка була, і колчан з луком, а от меча, вона ні як не могла знайти. Від копошіння у барахлі її відволік новий голос. Єльфійка закинула колчан за поясницю і уважно поглянула на людину. Ця персона розмовляла, вже більш доброзичливо, та після цього вона уважно стала глядіти на дроу. Що він і людина роблять разом у... такому місці. Якому власне місці?

— Валрел Ластро, за прізвиськом "Чудесна". - Представилась дівчина і виконала реверанс єльфійської дворянки. - Рада чути, що хоч в когось є достатньо манер. Та не введете мене в курс справи. Останнє, що я пам'ятаю, я йшла дорогою у Фандалін, а потім темрява заволокла мій розум. У відчуття я прийшла вже скута мотузками, не маючи змоги навіть бачити жахи навколо мене. Хоча, перше, що я побачила, був той ще жал з кошмарів для малят. - Валрел всього на мить поглянула на єльфа і знову відвела погляд. - То де ми і що відбувається? І не знайдеться у вас меча, кинжала, або навіть ножа. Я не можу знайти свого скимитару, з такою овальною гардою. Ви не бачили такого?

 — Що за? — Літаюча зброя застала Бодомара зненацька. Не те щоб така чудасія дивувала, навпаки, зазвичай вона вписувалася в картину. Проте не цього разу: паладин клепки не мав хто за цим стоїть і з яким мотивом. Про всяк випадок він огледівся навколо: чи то не чаклун-Дальдарин з хащів розважається? Але для цього здорованя шукати ельфа серед листя то те саме що знайти крихту жалю до ворогів у своєму серці - справа майже безнадійна. Все ж опанувавши ці пориви Бодомар повернувся до розмови з ельфійкою. Реверанс видав у тій аристократку - Хмурий таких недолюблював. Зрештою, як і всіх інших, проте з ноблями доводилося ще й цяцькатися, а це бісило.

— Ми все ж там, на шляху Фандалін, твої жахи милістю Хоара вже валяються поряд зі своїми нутрощами, а на решту балачок часу в нас немає. Гайда.

На цім Бодомар відвернувся та рушив до входу в печеру, де його вже чекав хафлінг у формі медолюба. Щодо літаючого меча паладин вирішив промовчати. Бо дурня якась.

Кошмари для малят, але чомусь дорослі ніяк не можуть взяти себе в руки при вигляді темних ельфів. Дроу усміхнувся. Поверхневі дуже весело ховали страх за хоробрістю. А ця ельфійка здалась доволі вразливою, що навіть гратись з її розумом було б мабуть і не дуже цікаво. Але тим не менш весело.

– Ріжемо гоблінів. От і увесь курс. Можеш потренуватися на их, перш ніж намагатися погрожувати комусь більше небезпечному. Хоча... Хм... В теорії... Якщо взяти трохи ілюзій, або ж проявити креатив, можна усю цю кодлу, що тут є, спробувати взяти під контроль.

Келагар не звертався до когось конкретно, але одночасно і до усіх, бо такий план потребував щоб той, хто не може допомогти, хоча б не заважав.

- Тебе трішки підфарбувати, – дроу махнув рукою в сторону ельфійки, після чого остаточно сховав зброю ближнього бою і приготував до бою ручний арбалет, – І будеш схожа на жінку-дроу. Тож можна зіграти на страхах. Хоча... Завжди можна просто влетіти з ноги і все повбивати...

Тим часом, меч, утримуваний магічною рукою дуже обережно було заведено з-за плеча дівчини і вістрям дроу трохи надавив трохи вище її ключиці, так, ніби хтось стоїть ззаду і погрожує їй.

– Щодо меча... Цей меч? Схоже що він має власну волю.

Гном Босі звик, що його не помічають, бо будучи безбородим він скидався на хлопака, що стоїть в юрбі дорослих та з роззявленим ротом намагається уловити суть того, що відбувається. Але цього разу сидів великий чорний ведмідь замість малого гнома, і такого дужого звіра важко було не помітити, до того ж коли він тебе перед тим облизав. Тим не менш, Валрел, нова знайома візкової компашки, це не бентежило. Куди більше її хвилювало, куди гоблінці поховали її речі і що з ними зробили.

Маленький хвостик Сібо заворушився радісно вітаючи іграшку, що літала в повітрі навколо ельфійки. Тварину, якою став Сібо, не турбувало, що це не іграшка, а зброя. Головне, що воно блищить на сонці та стрибає у повітрі! Вгамувавши пориви погонятись за ятаганом, чорнолапий звернувся знову до своїх ведмежих здібностей в пошуках можливої загрози та покинув це дійство. Нюх привів його назад до печери. Пахло собаками, чому друїд дуже зрадів, оскільки це звірі, а не якась клята нечисть. але й одразу засмутився, оскільки пригадав, що гобліни ловлять вовків та тримають їх потім в жахливих умовах, щоб цькувати надалі на своїх ворогів! В новій проблемі Сібо вирішив звернутись до іншого друїда, до Якова, якийсь чомусь не доєднався до знайомства з дівчиною-полонянкою.

Вже натренувавшись спілкуватись зі своїм колегою за цю годину у формі звіра через друїдські примочки, Сібо пояснив ситуацію напів-оркові.

— Як це не має часу? Хіба так складно видати кілька слів? Ось, гоблініи! - Вторила Вал, коли Келагар відповів їй. Та потів вона запнулась і запитливо поглянула на нього. - Гобліни? Ці брудні зелені дикі потвори? Це... пояснює деякі речі. Тоді це не помста, це благородний вчинок прогнати цих монстрів, тероризующих невиних людей. Тоді звісно, Валрел "Неймовірна" допоможе вам у цій справі. Одразу, як тіль.. Ай! - Дівчина викликнула, коли вістря зброї торкнулось її спини. Вона одразу обернулась і побачила як її скимитар левітує у повітрі, а до нього тягнеться звір.