ІІІ. Нові Знайомства. Частина 5

В пошуках натхнення ельфійська бардесса на ймення Валрел Ластро блукала регіоном Берега Мечів. Регіон був насичений історичними місцями, а кожне з них, у свою чергу, мало на своїй території досить багато об'єктів, які були свідками значних подій сивочолої тисячолітньої давнини. В пошуках одного з таких місць ельфійська діва й втрапила на стежину, що вела до Фандалінна. Безпечно рухаючись нею, вона й не помітила чотирьох гоблінів (наразі вже мертвих), які вичікували на свою здобич. Глухий удар прийшовся якраз в голову дівчини: втративши свідомість, вона лише зараз прийшла до тями. За цей час гобліни встигли зв'язати її, зав'язати очі, вставити до рота кляпа, й віднести чатовим до входу в лігво їхнього племені, після чого повернулися назад, до стежини - готувати напад на інших випадкових перехожих. Як ми вже знаємо, усі четверо гоблінів знатно отримали на горихи, ставши реально хорошими - себто, мертвими, гоблінами. Двоє ж вартових, глянувши на ельфійку, вирішили не нести її одразу до свого вождя. Вони вирішили трохи потішитись її красою, і саме вирішували зпоміж собою, чим саме вони займуться з ельфійкою, хто буде спереду, а хто із заду. Можливо, саме ця дискусія й не дала їм вчасно помітити авантюристів. Які, власне, якраз покінчили із останнім гобліном.

Келагар, залишивши магію на майбутнє, витягнув холодну зброю й підскочив до свіженького гобліноїда. Всього один-єдиний удар, точний і сильний, обірвав вороже життя, відправивши зеленошкірого небрата в пекло. Або ж в небуття, хто знає? Так, чи інакше, але бити вже не було кого, й звуки бою вщухли. Залишилися лише звуки стогонів звідкілясь із того місця, де буквально хвилину назад стояли на чатах гобліни. Там, у смітті й багнюці, зпоміш якогось непотрібу, який полюбляли колекціонувати гобліни, лежала зв'язана по руках та ногах білявка-ельфійка, даючи про себе знати глухим мичанням через кляп.

Гоблінське поріддя таки не ризикнуло повернутися до чорного ведмедя. І, моливо, даремно. По іншу сторону від звіра його вже чекала смерть від дитя ночі — Келагара. Сібо учуяв кров і обірване життя втікача. Цей короткий бій був показовий, його товариші доволі вправні і швидкі. У вартових не було шансів так само, як і у їх дорожної групи, що тільки й вспіли кинути списи у добродушного гнома-друїда, як були знесені силою його побратимів. З ними можна і на дракона. Але спочатку печера.

Ведмежий писок почув ще щось. Новий запах, ледь помітний на фоні смороду, що нісся від життєдіяльності зелених почвар. Чорне створіння приєдналось до паладина та спритника. Підійшовши, Сібо в тілі тварини почав писком розкидувати різне сміття. Віднайшовши полонянку, він почав її облизувати, чим привернув увагу до знахідки решти учасників їх групи, що вже прислухались до тихенького стогіну.

Магічно втілений в простір шипований батіг обвив шию гобліна насмерть. Яків підтягнув лиш нерухоме тіло, і руки його затремтіли. Взмахом пальців він заставив зброю зникнути, але час це не повернуло. Коли почалась ще одна бійка, друїд навіть не поглянув на неї. Дротики свистіли над головами і скімітари блищали біля нього, та Яків не рухався і не захищався. Він ненавидів вбивати. І кожен раз, коли йому потрібно було робити це, він ненавидів себе. Та цей випадок був інакшим, бо у нього був вибір, і він зробив помилку: легковажну й дурну.

Гоблінів не дуже любили. Для більшості вони були способом потренувати бойові вміння й отримати перші гроші для своїх потреб. Ніхто ніколи й не задумувався, чому так багато гоблінів здійснює розбійницькі напади, чому їх використовують як прислужників, для своїх злих задумів? Кажуть, що це їхня природа, та тільки ніхто не задумується, що природа виключає мораль: вона не є злою чи доброю, такою їх роблять ті, хто й створює уявні етичні поняття й слідує їм. Тому, чи можна звинувачувати гобліна, природою якого є виживання за рахунок нападів? Чи більшим «монстр» є людина або єльф, або він сам — пів-орк Яків, який і сам вбиває, і грабує, і звинувачує інших за їх єство, і при цьому всьому виправдовує себе?

Яків поглянув на бій ще раз. Йому потрібен був час, щоб пробачити собі й змінитися. Бій закінчився швидко. Врятували полоненку. Сібо розказав йому про все, та друїд нічого не говорив. Він лише опустився на оде коліно до ведмедя й почесав його маківку. Власне, все можна було прочитати по його обличчі. В згаслих зіницях й опущених плечах. Таким було його прощання. Він направився до виходу із печери, а звідти по залишеним слідам до свого бика. Чужі речі Яків переклав на інший віз й відправився в своє самотнє паломництво.

Гоблін, отримавши колючий удар у вухо щасливо сдох, а Келагар задоволено крутнув на пальцях трофейну зброю. Непогано. Ще трохи незвично, але проникає дуже добре. Хоча гарда на цій зброї лише номінальна і рука може легко зіскочити на лезо. Ну, зараз не зіскочила і добре.

Почувши якесь чи то мичання,  чи то скавучання, дроу повернувся в ту сторону. Ведмідь теж щось почув, отже не здалося, тож темний ельф пішов перевіряти. Якщо там щось живе, то можливо воно зараз панікує від того, що його хоче сжерти ведмідь. Нічого, зараз взагалі всереться, побачивши дроу.

– О... Яка красуня...

Келагар і сам трохи здивувався тому, кого полонили гобліни, але намагався не подавати виду, присівши на одне коліно у уважно роздивляючись ельфійку. Хоча, якщо подумати, ще одна ельфійка не несе з собою нічого хорошого. Це ще одна тушка, яка буде намагатися його якось зачепити.

– М, завжди мріяв про таку рабиню... Чи ти обереш смерть у пащі ведмедя, аніж станеш моєю?

Слова ельфа не віщували нічого хорошого, його нова зброя ще була скривавлена і хижо наблизилась до обличчя білявки... Але наступної миті дроу вже перерізав мотузку, якою були зв'язані руки знайденої дівчини.

Нікому не побажаєш оклематися у полоні зі зв'язаними руками й ногами. Ще й без очей, чи можливості спілкуватись. Але залишили хоча б вільними вуха. Вона почула те, як мова якихось ворожих створінь стихла, потім була мова і якийсь звір. І хто це міг бути? Рятувальники, або саме ті, хто її викрав? - Думи роздирали голову єльфійки. Не так повинні починатись пригоди героїв. Чи може це, іспит для неї? Тоді це саме те, що вона шукала. Гідний супротивник для легендарної битви, хоча і слова його були, не настільки гідні. Рабиня, або смерть? Це ще більше обурило дівчину, ніж потрапляння у полон. Як тільки її руки стали вільні, вона першою дією звільнилась від кляпу та голосно вдихнула не саме свіже печерне повітря. Наступним зникли пути на ногах, а вона звільнила очі й побачене її з однієї сторони вразило, а з іншої порадувало.