ІІІ. Нові Знайомства. Частина 4

Притомий гоблін вирішив розбудити товариша, адже сила гоблінів була саме в їх зґуртованості супроти ворогів. Розбудивши свого колегу-вартового, він побіг у сторону входу в печеру, щоб попередити інших, але... Не так то сталося, як гадалося. Печеру вже охороняв Сібо у ведмежій формі: рикнувши всього раз, гномський друїд спричинив обсцикання гобліна, який не очікував побачити таке видовисько. Може й зайвим буде про це розказувати вам, шановні слухачі, але очевидним було те, що той гоблін, від якого наразі тхнуло сечею й - можливо - гівном, вже не прагнув іти до входу в печеру, щоб попереджувати інших.

Що ж до другого гобліна, то той, хоч і був зпросоння, навичок ведення бою не втратив. Якщо вони, в нього, звичайно, були. Вставши на ноги, він заховавсь у кущах та тихесенько підкрався до місця, з якого бачив увесь кагал. Обравши своєю жертвою Дальдарина, він митнув у нього списа. Той лишень подряпав ельфу обличчя, й це спричинило зустрічні атаки.

Бодомар кинув сокиру, намагаючись влучити в зеленошкірого гада, але промазав. Більш успішним був Яків Підмогильний: той прикликав свою напіворкську напівдруїдську напівжрецьку магію (так, я знаю, три половинки в сумі не дають цілого, але не зважайте на неграмотність оповідача, прошу панство), й кинув чаклунський батіг із терену в сторону гобліна. Той поцілив, та ще й як! Гобліну було явно паганенько після цього, голки рослин увіп'ялися в тіло бешкетника, та й сам батіг підтягнув його ближче до авантюристів. Можливо, теперь Хмурий паладін зможе влучити у ворога?...

Одне гобленя, яке з себе не представляло ніякого грізного сторожа та й взагалі важко таке чмурло сприймати за загрозу, таки побігло прямо на Сібо. Власне, декілько купок таких гоблінів і вже треба побоюватись. Підуть перші на м'яско, але ж якесь да й зачепить. А гуртом і ведмедя, і Бодомара завалять додолу. Але цьому от купку свою викликати на допомогу не вдасться. Чоний звір на ім'я Сібо Босі перед ним!

Тхнуло теє створіння паршиво. Важко цю істоту до створінь причислити так-то. ЛІсових створінь друїд Сібо оберігав і любив, а цеє те таких тваринок вбиває для втіхи, навіть не для їдла. Якщо цеє зелене тхнуло гівном, то гном в тілі тварини вже побоювався зі своїм новоотриманим гострим нюхом йти в печеру. Може то так це кодло тут живе прямо з місяцми для випорожнення. Не хотілось бруднити Босі своїми лаписька, тож він вирішив не пускати далі цього втікача-сторожу й подвитись, що буде далі.

Але як вже вирішить в печеру пронирнути через Сібо, то й отримає від ведмедя все, на що спроможні гострі ікла та міцні пазурі!

Де один гоблін, там і другий. І хоча ельф все придумав складно, та у вартового виявився напарник. Хитрі, падлюки, та ще й дурні, бо намагаються нападати у своєму становищі. Бодомар вважав це саме дурістю, бо сміливість - це та чеснота, яку гоблінам він ні за що не приписав би.

Тож тихо не вийшло, а значить і церемонитися сенсу вже не було. Перехопивши меча паладин одним рухом рубонув ним по зеленому, якого вдало взяв на повідок Яків... та знов не влучив. Де ж він так нагрішив, що боги вирішили так осоромити чоловіка? Пам'ять підказала що багато де. Довелося, сціпивши зуби, бити ще раз.

— Цього вже не приручиш, тягни другого.

Дроу тримався подалі від усіх, але коли вже почався бій, чи скоріш побиття вирішив що час вже рухатись ближче до печери. Мабуть його все ж приваблювала темрява і він хоч і не зізнавався собі, але все ж намагався якомога скоріше зникнути з під денного світла. Ну а по дорозі можна і спробувати підсмажити гобліна. Хоча сама по собі ідея не дуже добра – воно і так смердить, а підсмажене лише робить усе гірше. На якусь мить Келагар навіть передумав наближатися до печери – де два гобліни, там і двадцять і можна лише уявити усю красу ароматів.

У Келагара, як виявилось, були свої плани. Він не залишився охороняти вози, ні.... Він пішов слідом за товаришами, але приховано: так, що навіть вони самі не помітили дроу. Коли почалася битва, чорношкірий вистрибнув зі свого сховку й почав гамселити вогняними кулями направо й наліво. Ох і шороху ж вони наробили серед бійців, дарма, що не втрапили в жодну ціль! Найбільше обурення поява Келагара викликала в Дальдарина. Той, з криком що, немов, "впораєтесь тут і без мене, а я пішов вози стерегти", вийшов з битви й попрямував до краму Роксікерів.

Що ж до інших, то вони продовжили гамселити зеленошкірих небратів. Точніше, продовжив лише один, виконуючи своє паладінське покликання. Бодомар Хмурий вдало розрубив паскудника навпіл, поки інші стовбичили й нічого не робили. Сібо, наприклад, прикривав печеру, щоб виживший гоблін не зміг прикликати допомогу: се було корисно, але користь була стратегічною, а не тактичною. Яків же узагалі вирішив вичекати. Мабуть, він слугувався своєю філософією щодо того, що ці гобліни не винні в тому, якими паскудами вони є. Так чи інакше, останній гоблін, бачачи найбільшу ефективність у бою саме від Бодомара, спрямував свою атаку на нього.

Незважаючи на те, що ближній бій підвищував ризики отримати в своєму тілі металеву деталь, дроу вирішив не займатися магією, а вихопивши у другу руку короткий меч, підійшов до того гобліна, що залишився живим. До того ж, він відволікся на здорованя, тож гріх не скористатися такою можливістю і не прикінчити малого одним чи двома точними ударами. Хоча Келагар і поспішав – хотілося поскоріше увійти в печеру, а не вовтузитися з цими нікчемними "вартовими".