ІІ. Перші Битви. Частина 7

Дальдарин був явно не в гуморі для того, щоб думати про якісь там трансові видіння та вівтарі. Він, пихато відвернувшись від жадібних до наживи (як йому, можливо, здавалось), однопартійців, спостерігав за ведмедем-Сібо. Трансформований гном же вирішив поділитись тим, що віднайшов, а саме - стежу яка вела кудись у хащі, і пояснити це вирішив своєму колезі-друїду. Недарма, кажуть, що друїди володіють особливою мовою, якою можуть намагатись спілкуватись навіть у звірячій подобі.

Яків, тим часом, обібравши золото з гоблінів (а що? золотце завше згодиться в пригодах: не залишати ж його тут, на дорозі?) оглядав їхні тіла у пошуках міток чи інших особливостей. Невдало, скажу я вам: напіворк нічого не знайшов, на відміну від темного ельфа. Дроу не шукав ніяких умовних позначок - він шукав щось корисне, й це була вдалим рішенням: якісно зроблений і, можливо, навіть, зачарований, ятаган був швиденько привласнений Келагаром.

Що ж до стежини... Підмогильний разом із Босі дочалапали до неї, після чого почали вивчати ситуацію - тепер уже вдвох. Крові видко не було, та це й було недивно, адже сліди на землі ще можна було розрізнити після шквального вітру із дощем, а от залишки крові - навряд чи. Що ж до того, чи були вершники, яких Яків, до слова, знав особисто, живими, чи мертвими, на той момент, коли їх тягли у невідомому напрямку - це було досить важко визначити. Істота без свідомості не відрізнялась особливо від трупа з точки зору тих слідів, що вона по собі залишала...

Яків схопився двома пальцями за край бороди й почав крутити жорсткі волосини в «колоски». Так він задумувався. Та це не тривало довго, Яків на важливі роздуми залишав собі лише сім секунд, щоб не піддаватися сумнівам, які ні до чого хорошого не вели. Ось він і відрахував чотири секунди, після чого випрямився и поглянув на ведмедя.

— Ох, надіюсь, це були не коні Гандріха і його найманця Сільдара. Та, слід перевірити. Що думаєш, Сібо? — Він оглянувся назад до стежини, вставив два пальці до рота і свиснув дзвінко, щоб привернути увагу товаришів.

— Гей, хлопці! А чи ж то не коні Гандріха і бійця, що супроводжував його? — А потім він говорив вже тихіше, до Сібо. — Вони ж відправились геть перед нами до міста й чому б їм також не попасти в пастку гоблінів? Якщо так, ми повинні перевірити, бо ніхто нам не заплатить, а що саме головне — ми можемо втратити хорошого дверга. Та це потрібно обговорити.

— Горбатого могила, а гобліна лиш вила. — Бодомар методично на неспішно відтирав кров зі свого меча ганчіркою, яка нещодавно слугувала одягом одному з гоблінів. Не те, щоб червоні розводи на лезі дратували паладина, скоріш навпаки, проте як будь-який дбалий вояка він звик тримати зброю в гарному стані.

— Ти певен? То до біса ці вози разом з балачками. Час не на їхньому боці. — На душі паладина розквітали кроваві квити. Він не міг дозволити собі пройти мимо можливості поквитатися з розбійниками, і тому захопився за цю рятівливу для слідування його поглядам соломинку.

Бодомар підійшов до Сібо-перевертня та присів поряд, щоб його обличчя за голова звіра опинилися на одному рівні:

— Ведмедю, ти щось внюхав? Ану кивни мордякою, якщо зможеш знайти дорогу.

Гном знав, що друїди можуть розуміти мову тварин. Але на це їм треба звернутися до магії природи, або роки практики. Гном прожив більше за напів-орка і вже вмів взаємодіяти з маленькими лісовими тваринками, а ось на рахунок наявності таких же вмінь у Якова Сібо сумнівався, як би той друїдо-жрець до цього не проявив себе. Відповідно, зважаючи, що Підмогильний цілком безпечно і впевнено спілкується з перевтіленим звіром, то робив він теє не вперше, а отже потрібною магією володів. Тим не менш, ведмідь не відчував в Якові наразі присутніх чар, а відповісти йому якось було треба.

— М-О-Ж-Л-И-В-О, — клишоногий Босі незграбно виклав гіллям та листям символ друїдський перед Підмогильним, що виражав невпевність думки. Якщо цей молодий напів-орк проявив вже ті здібності, які помітив в ньому СІбо, то отже і друїдську мову мав би знати, бо то є мова істинних захисників лісу — друїдів. І не потрібні ніякі слова ніяких мов, коли все, що треба для спілкуавння між друїдами — то краса і дари природи.

Гном Босі був малий і сором'язливий, а тому і на зустрічі зі своїми наймитами він стояв позаду всіх. Тож СІбо не особливо розглядав панів Роксікера та Холвінтера. Тим паче він їх не нюхав, тому не міг сказати напевне, що це їх тіла тут волокли.

Бієць не був друїдом, тому спілкуватись зі звіриною подобою навряд чи міг. Достатньо було того. що його не страшить такий страшезний звір. СІбо закинув підборіддя догори, а потім опустив голову додолу. Най це походило на якийсь кивок. Для путності СІбо ще проревів "Гррххх" і, не кваплячись, почалапав по знайденій стежині, з опущеним до неї носом волохатого чорного звіра.