ІІ. Перші Битви. Частина 6

Ведмеді, звичайно, не були професійними шукачами слідів, але, все ж, могли відчувати набагато більше, ніж гуманоїдні раси. Сібо Босі напочатку був трохи збитий з пантелику через те, що негода ускладнила йому задачу. Трохи надихнувшись підбадьорюванням напіворка Якова, він трохи збільшив радіус пошуків і, в результаті, зміг віднайти те, що шукав. За заростями біля північного боку дороги була прихована стежка, що вела на північний захід. Саме біля її початку гном, в образі косолапого чорнявого медолюба, помітив сліди. Кількість зламаних гілок, ступінь витоптаності стежки, та кількість слідів і їх характер, дали зрозуміти істоті зі звірячими чуттями та розумом гуманоїда, що близько дюжини гоблінів пройшли стежкою і пішли назад по ній. Крім того, в наявності були сліди двох тіл людського розміру, які волочили від місця засідки.

Інші ж, переможці цієї битви тим часом трохи переводили дух та більш детально озирались довкола. Навіть неуважний огляд території дає їм зрозуміти, що ворожі істоти часто використовували це місце для влаштування засідок. Але один з авантюристів побачив у результатах сутички з гоблінами те, чого не побачили - та й не могли побачити - інші мандрівники. Він пригадав, як деякий час тому на нього під час трансу зійшло божественне откровення, ба, навіть - вимога. Вимога щодо очищення вівтаря, який спаплюжило плем'я гоблінів своєю скверною. Можливо, це було саме це плем'я?...

Яків залишив ведмедя наодинці й поплівся по лісу назад до стежини. Трупи коней викликали в нього лише найприємніші відчуття. Він згадував про власну смертність і тому заспокоювався. Власне, від одних тіл піворк підійшов до інших — гоблінських. Залишені травми від зброї Бодомара були жахливі, але Підмогильний радів тому, що мав змогу працювати пліч-о-пліч з людиною, здатною на таке. Він схилився над одним із тіл і перевернув його на спину. Яків трішки знався в гоблінах, як мінімум — знав гукляк, їхню мову. І подумав, що міг би згадати, звідкіля ці істоти могли прибути.

Друїд почав проводити пальцями по окровавленій шкірі гобліна, стираючи багрянець і шукаючи якісь племенні помітки: татуювання, спеціальне шрамування, або ж навіть інкрустовані в шкіру дорогоцінності. Він, звісно ж, не знав всіх племен гоблінів, але надіявся, що про цих міг би чути хоча б щось. З нього він також зтягнув футляр для карти й золото. Останнє планував розподілити між всіма на зібраннях, або ж просто у вільний час.

От що, а таскати щось Келагар не збирався. І правильніше було б зараз дати урок здорованю щодо того що не варто недооцінювати дроу. Але схоже що в цій місцевості досить давно не було набігів за рабами і коротка пам’ять людей не здатна викарбувати собі назавжди що з деякими силами жартувати не варто. Але ї тьма з ним. Пам’ять ельфів як і життя – довга, ще встигнеться навчити одноденок.

Замість того щоб займатися якоюсь дурнею, ельф зайнявся дійсно корисною справою – збіром трофеїв. Хоча трофеї з гоблінів дуже такі собі. Тому він досить сильно здивувався побачивши що один з екземплярів зроблений значно краще ніж інші. Або ж маленькі гівнюки ще просто не встигли його забруднити. Ну, це можна і взяти. кому він дістанеться та чи продати його, можна вже вирішити пізніше.

Дальдарин з огидою дивився на напіворка і дроу, що копалися в рештках гоблінів і відвернувся. Він був вищим за те, щоб підбирати те, чого торкалися нижчі істоти, і з більшим інтересом спостерігав за ведмедем, що винюхував щось у кущах, і, схоже, щось знайшов

Кошлатий чорний звір дочалапав назад до товаришів, шукаючи іншого друїда. Яків вже не лише на словах довів, що може стати другом Сібо. Але ж орчаткою так смерділо від нього!

Ведмідь знайшов Підмогильного схилившимся над трупом одного з гоблінів. Щоб привернути увагу до себе Сібо-ведмедик узяв та й об-лизав обличчя напів-орка.  Тварини таким чином виказують свою при-хильність, і Сібо теж хотів передати своє спасибі за поміч в бою. Але він найшов шлях, з якого пахло не лише малими зеленими бісиками, а й ще двома тілами, що він шукав перед цим. Облизавши Якова, Сібо додав:

— Уааау, — в такій пащеці будь-який звук видавався моторошним, тому гном намагався звернути на себе увагу групи менш грізним звуком.

Впевнившись, що Яків на нього дивиться, Сібо Босі у формі лісової тварини обійшов жреця і почав його підштовхувати носом в бік стежки, що він знайшов, намагаючись доштовхати Якова до знайденої стежки.

Яків піднявся на ноги після дружнього жесту перетвореного друїда. З пащеки ведмедя пахло далеко не квіточками, але і сам піворк не в ароматних оліях мастив свої руки, а в нутрощах знекрашеного від ударів Бодомара гобліна. Забруднену в крові руку обтер об одяг мерця, а вільною рукою підтримував мішечок з зібраними золотими монетами. За ведмедем він пішов по невеликій дузі, скинувши золото на віз Бодомара, а потім направився від стежки назад до узбіччя. Для Якова сліди мало чим відрізнялись одне від одного і він не сильно розрізняв послід лисиці від вовчого, проте, побачене було очевидним — щось волокли по лісовому листі.

— Крові немає? — Запитав піворк і сам схилився біля такої стежки. Він перевертав листя, намагаючись зрозуміти, чи на ньому не залишись сліди багрянцю тих бідолашних, що втрапили в засаду перед найгіршою карою гоблінів. Бо якщо вони живі, то Яків, який ще й був жерцем, не міг відступитись. З іншої сторони — возам не протиснутись між дерев, а залишати добро на дорозі — це ті ще дурощі. Якщо Яків і піде рятувати полонених гоблінів, то точно не зі всією командою. Та для початку, він хотів переконатись, що це все вартує того, і чи не прийде Яків до пари трупів.