ІІ. Перші Битви. Частина 3

Келагару надиво пощастило влучити по одному із гоблінів, не дивлячись на непогоду, велику дистанцію та, власне, те, що бій відбувавсь на поверхні. Дальдарин також був достатньо влучним для того, щоб поцілити у вже пораненого ворога, обірвавши його життя. Бодомар, якого надихнули успіхи побратимів, також підскочив до найближчого гобліна і рубанув двома на стільки могутніми ударами, що не витримало не тільки тіло гобліна, але і його броня, разом із щитом та зброєю.

Підмогильний же, побачивши біду із Сібо, поспішив захистити його так, як міг. Чари природи огорнули гнома, який і сам не барився дбати про себе. Босі теж закликав сили природи допомогти, й допомога прийшла у вигляді форми звіра, а саме - чорного ведмедя, який, проревівши щось загрозливе (судячи з усього), кинувся вперед по стежці в пошуках ворогів.

Ворогі ж, а саме - двоє гоблінів, що залишились, живими, кинулися навтьоки. Але це був поки що не панічний наступ, ні. Пересунувшись ближче до вбитих коней, вони дістали ще по одному спису і спробували, було, атакувати ведмедя, але... Як то мовиться гоблінською, "что-то пошло нє так": захист Якова спрацював, і перевтілений Сібо став для них недоступною мішенню. Тож, повернувшись трохи лівіше, вони запустили списи в іншого хлопа на ймення Бодомар. Якби не негода, то обидва списи досягли б своєї цілі, але через сильний буревій лише один з них зміг завдати воїну шкоди.

Дощ – неприємно. Але хмари які ховають кляте сонце – штука, за яку Келагар готовий терпіти воду. До того ж дощ ховає і його від поглядів ворогів.

Швидко перемістившись ближче до гоблінів, дроу знов завмер біля кущів, починаючи читати заклинання. Коли у гоблінів буде більш реальна загроза, можна буде запустити магічний вогонь у найбільш вразливу точку. Хоча, якщо подумати...

Вогняна кулька, яка готова зірватися у ціль занадто добре замітна, тому спритник не став чекати більш слушного чи кращого моменту, б.о можна було проґавити хороший.

Дальдарин не став винаходити велосипед: якщо тактика працює — чому би її не використовувати.

Розбризкаючи в усі боки своєю слиною, чорний ведмідь шукав ворогів біля стежки. Важкі волохаті лапи топтали землю, но малих гоблінів все не було видно. Шерсть на спині встала, — Сібо відчув магію, що випускалась позаду нього. Магію руйнування, магію, що знищило не одне дерево, не одну істоту — магія вогню. І хоч кастували цю магію союзнику, люттю на очах ведмедя відблискнув вогонь. На мить Босі в тілі чорного звіра навіть поспівчув зеленим гоблінцям. Все ж деякий час Сібо прожив в їх товаристві і трохи знався на їх способі життя. І чудово він знав цю касту гоблінів, гобліни-розбійники, ешелон смерті, самогубці, чиє право брати те, що вони потягнуть, бо як не потягнуть, то їм смерть. І це їм зараз влаштує їх компанія.

З новим грізним риком Сібо помчав прямо на двох падлюк, що причаїлись за кіньми, отримуючи атаки делегації возів Роксікера. З розгону ведмідь спробував притиснути першого ліпшого гобліна, що ще дихав, до землі.

 — Вони вже грають на нашому полі. Айда!

А кишеньковий то, виявилося, з зубами. Хоч ікла й не мечі, та й ведмідь - не собака. Галасу наробити може, он як хустко вперед побіг. Бодомар явно не встигав за чотирилапим перевертнем. Але гордість на межі з пихою штовхала чоловіка вперед та змушувала звертатися до божественної магії. Подібне марнотратство можна було б виправдати тим що чим швидше гобліни поляжуть, тім менше лиха встигнуть накоїти. Ось, наприклад, один з шалених списів неприємно вдаривший по стику пластин - чим не привід для того щоб пришвидшитись? Проте насправді Бодомар просто не хотів відставати. Гординя та пиха.

Паладин зник, залишивши після себе лиш силует, який вмить розвіявся по вітру. Зник щоб з'явитизя за спинами у бідолашних гоблінив, та, напару з кишеньковим медведем, чинити суд та виносити сталевий вирок для розбійникив.