ІІ. Перші Битви. Частина 2

Погода погіршувалась. Хмари, які до цього, здавалось, лише оточували ясне сонце, взагалі майже не заважаючи його променям сліпити темного ельфа, за мить затулили його своєю темносиньою чорнотою. Уривистий вітер сколихнув дерева, й з неба почали падати перші краплі холодного дощу. А все тому, що регіон Моря Мечей не був гостинним, і навіть у цей більш-менш тепли період траплялись хуртовини. А, може, ще й тому, що Тімора була на стороні дроу, даючи йому можливість показати себе у всій красі? Чи Бешаба була не зовсім схильною до тих, хто покладався на далекобійну зброю? Хто зна, хто зна...

Могутні герої зустріли нарешті тих, з ким можна було улаштувати змагання у спритності та бойовому вмінні, ціна якому була одна. Смерть. Ворогам. Все було на стороні героїв. Навіть погода допомагала дроу та заважала гоблінам, як, наприклад, зараз. Вистрибнувши з хащів, під улюлюкання та вскрики, гобліни кинулися в атаку. Найближчим до них був гном, то ж атакували вони саме його. Один з гоблінсів впав, потім піднявся, й тому не добіг до гнома й не довбанув його двічі ятаганом. Але він використав один з трьох списів, які були в нього за спиною - дарма, що отримав від Дальдарина вогняний снаряд у черево. Його прикладу наслідували й інші гобліни, в результаті чого усі чотири списа полетіли в напрямку напіврослика. Вони були важкенькі - це вам не стріли й не арбалетні болти, а тому усі чотири досягли тільця друїда-гнома. Ох і непереливки ж зараз буде зеленошкірим небратам...

— Ах ви ж чорти волохаті!

Не гаючи часу паладин зблизився з ворогом що наважився вийти на дорогу. Руки самі почали проводити комбінацію, вимуштрувану роками. Спершу швидкий хльосткий діагональний випад знизу вгору, залишивший на зеленому тільці рубану рану. Не смертельно, проте й приємного мало, а головне - біль заважав зреагувати на наступний, головний елемент маневру. Той послідкував одразу ж. Бодомар, розвернувшись довкола власної осі, на відмашці, щоб не втратити й крупиці інерції, могутнім ударом обрушив на гобліна свій дворуч, розполовинивши того разом з обладунками. Кров оросила дорогу та бодомарові чоботи. Останній, добиваючий, був вже зайвим, проте без нього ця кривава симфонія не була б цілісною.

Задоволено закинувши меча на плече, Бодомар щосили прогорланив:

— Ласкаво просимо до пекла, виродки!

Для цього чоловіка покарання злочинців було мало не найбільшою втіхою в цьому брудному світі, і він не приховував отриманого задоволення.

Яків затис губи, коли помітив, як декілька невеликих списів потрапили в коротуна Сібо. Із сховища Яків входити не збирався, він був прихильником таких боїв, коли мінімум витрат і жертв. І щоб зменшити кількість жертв на одну, друїд знову прийнявся за магію. От тільки, тепер це була молитва, стара пісенька-замовляння, яка використовувалась по селах там, в Чессенті, звідки він родом.

— ... він прийде тобі на захист. — закінчив швидко два магічні рядки й зконцентрувався на Сібо. Це було заклинання сховища. — Біжи сюди, Сібо. Бодомаре! Нехай грають на нашому полі. — Крикнув, й потягнувся за мішечком з триболами на поясі, щоб розсипати їх перед возом і цим ускладнити життя зеленошкірим нелюдям.

Побачивши, що гоблін, в якого він поцілив, все ще на ногах, Дальдарин знову почав формувати маленький згусток полум'я

"… розшифруй закони світобудови і спали це! Fire bolt!"

Вказавши руків'ям кинджалу з рубином у бік противника, Дальдарин вистрелив заклинанням.

Біль пронизав тіло Сібо, привівши його до тями. Необачно було бігти отак посеред дороги до коней. Одразу ще. Біль, біль, БІЛЬ! Ще три списа влучили в невелике тільце друїда. В цю мить його свідомості сяйнула думка, що коні вже мертві. Навряд чи гном Босі зможе допомгти їм. Злість придала сили друїду, який звернувся до сили лісу, що оточував дорогу. Очі налилися кровью і обличчя почало витягуватись вперед. Броня і все тіло друїда стали покриватись чорним хутром, а тіло збільшуватись у розмірах. На морді перетвореного ведмедя розпахнулась щелепа і, затамований від болю, крик вирвався у рев. Списи, що були сторонніми для трансформованого тіла і не входили в склад екіпування, повипадали як зубні палочки з новотвореного тіла тварини. Передні руки сформувались в лаписька з гострими пазурями і на дорозі постав чорний ведмідь, що з ревінням впав на всі чотири лапи.

Відчув якийсь сторонній магічний дотик Сібо-ведмідь. На краю підсвідомості він чув оклик Якова і десь там же закралось розуміння, що жрець-друїд допомагає йому. Розирнувшись довкола, ведмідь мить постояв, звикаючи до нового тіла та оглядаючи поле битви. Ще мить подумавши лісне створіння ринулось вліво від дороги шукати одне з тих мерзенних створінь, що вбило коней і кидало в гнома списа.

З коней стирчали стріли, а в них полетіли списи... Дивно. Але можливо це проосто інша група, яка прийшла на зміну тим, хто зробив попередню засідку. Однак, то й не дуже важливо, треба було поспішити та нашпигувати гоблінів болтами перш ніж вони зможуть завдати значної шкоди. Про Сібо Келагар навіть і не думав – якщо хтось без захисту лізе уперед, то й сам винен у тому, що його тушка тепер має кілька нових дірок. Хоча, треба віддати належне – не кожен може обертатися на якесь страхіття з Поверхні.

Трохи наближаючись, Келагар доволі швидко випустив два болти у одного з гоблінів, але то скоріш був відволікаючий вогонь, тому що при вісіх перевагах у розмірах, ручний арбалет мав не дуже велику дальність, тому цілитися довелось майже наосліп.