ІІ. Перші Битви. Частина 1

Ці гобліни були достатньо добре озброєні. Одягнені в кольчужні сорочки, зі щитами, ятаганами та списами, вони, не дивлячись на свій невеличкий зріст, могли становити деяку небезпеку навіть для таких досвічених авантюристів, як їхня команда...

Яків притулився до стіни возу й уважно оглядав тили. Здається, там нікого не було. Тоді, Яків виглянув за інший бік, намагаючись оглянути місце смерті коней під колесами возу. Звідти він й побачив двох гоблінів, які добре маскувалися серед зелені. Пів-орк приліг на землю, витягнув руку в шпарину під днищем возу й прошепотів пару магічних слів.

— Саме час тобі впасти на землю! — Підмогильний направив магічну енергію вздовж усього тіла, а потім звільнив через кінчики пальців, концентруючись на ближньому ворогові. А сам підійшов поближче до своїх товаришів, щоб в разі чогось полікувати їхні рани.

Ворогів видно не було, проте причин не вірити ельфійському чарівнику паладин також не вбачав. Хмурий погляд в блукав по листям, та не знав за що зачепитися. Проте в душі воїна насолодою віддавалося передчуття скорої битви: отже, розбійники купилися. І скоро вони про це пошкодують.

— Ану, малий, крокуй-но назад. — не гучно промовив Бодомар, залишаючись на місці та дістаючи свого вірного двуруча.

Гуки Гобліни, вони на деревах! І два на пагорбі! – Вигукнув Дальдарин і зарядив заготовленим заклинанням одному з гобнинів, що помітив на пагорбі, прямо в морду. Власне, він хотів був зробити ще щось, але від довгого сидіння у возі в нього свербіла дупа, тому Дальдарин не зміг зібратися з думками і жахнути в гобліна ще раз.

Занурившись в свої власні переживання з приводу скорішої помочі коням, якщо ця поміч взагалі ще актуальна, Сібо навіть не звернув увагу на слова паладина. Але вигук ельфа змусив гнома зупинитись. Він озирнувся на решту групи розгубленим поглядом.