І. Місто й Околиці. Частина 4

Шлях пройшов спокійно й на диво мирно, що було дуже не ха-рактерно для такої різноманітної компанії подорожуючих. Буркотіння Келгара щодо шуму, що спричиняло хмуре людисько, до уваги можна було не брати, оскільки воно пройшло поза уваги більшості з присутніх. Коли ж сонце почало схилятись до горизонту,  авантюристи швидко обрали місцину на якій можна було розмістити обидва воза, багаття з місцями для спання навколо нього, двох буйволів, вола та пастки. Місце було майже ідеальним з точки зору унеможливлення засідок, і пастки, які розмістив напіворк, прибрали це "майже" - місцина була не тільки ідеальна - із неї відкривався дуже мальовничий краєвид на буркотливе Море Меча, який рідко побачиш в Невервінтері - місті, захищеному від загроз моря гаванню та чародійствами.

Трав Яків не знайшов, але, вдовольнившись тим, що по максимуму забезпечив безпеку табору, комфорт сну громади та ситість її членів, завалився на бокову. Власне, його приклад повторив Сібо Босі, та, в якомусь сенсі, Дальдарин Зоряний Шлях. Чому "в якомусь сенсі"? А тому, шо ельф впав у транс, і не можна було сказати що він заснув, бо це була би брехня. А хто я вам, шановні читачі - брехун, чи хто? Аж ніяк - цю історію вам розповідає послідовник найчесніших правил, який, на відміну від інших бардів та митців, які, в основному, походять родом із безкраїх орківських земель на півночі, не буде вдаватись до неправдивої інформації.

Отже. Повечерявши, очі не зімкнули лише Бодмар Хмурий, бо са-ме його час був стояти на чатах, та Келгар, бо ж він був радий нарешті поспостерігати за навколишнім світом поверхні, не будучи при цьому засліпленим проміннями сонця. Наприклад, він нарешті зміг розгледіти вміст того воза, який йому випала можливість супроводжувати, в дета-лях. Ба, не тільки розгледіти, але й оцінити його вартість, яка була (і це було недивно), дорожче оплати роботи найманців за його доставку. Віз повністю набитий різноманітними шахтарськими матеріалами та їжею. Серед цього: дюжина мішків борошна, кілька бочок солоної свинини, два барила міцного елю, лопати, кирки і ломики (близько дюжини кож-ного виду інструменту), а також п’ять ліхтарів з невеликою бочечкою масла (приблизно рівною об'єму п’ятдесяти пляшок). Загальна вартість вантажу разом із возами та буйволами становила близько 500 зм.

Помріявши про своє та не забуваючи час від часу оглядати міс-цину та прислуховуватись, Бодмар Хмурий через дві години оголосив Келагару про свої наміри відправитись у сновидіння й майже одразу заснув, залишивши на чатах дроу. Під час його чатування також нічого не відбулось такого, що становило б небезпеку для їхньої групи – мож-ливо, тому, що Триборська стежка була ще далеко, а можливо й тому, що сам тракт добре охоронявся. В будь-якому разі, виконавши свою за-дачу, й зберігши при цьому на пам'ять чудо-ягоду від напіворка, Келгар після двохгодинної сторожі розбудив власне цього напіворка й занурився в транс.

Одночасно із пробудженням Якова вийшов зі свого трансу і Даль-дарин. Найнебезпечніший час для мандрівників - це час перед тим, як починає сходити сонце, оскільки саме тоді їхнє бажання сну (або власне сон) є найміцнішими, то ж чування Зоряного Шляху стало в нагоді Якову. А як настав світанок, Підмогильний ще подрімав пару годин, поки чатування продовжив інший друїд - Сібо Босі - разом із уже згаданим вище ельфом.

Ніч пройшла спокійно, й тому всі швидко зібралися в дорогу й вирушили далі. Буквально через годину вони вже були біля розгалудження, на якому до Головного Тракту примикала Триборська стежка, але напіврослика, про якого говорили вантажники в Невервінтері, на цій розвилці не було. Почекавши з дюжину хвилин - чисто для упевненості, й так і не дочекавшись появи нового члена їхнього товариства (на щастя Бодомара, який чомусь не сприймав напівросликів), найманці рушили далі - тепер вже по Триборській Стежі.

Авантюристи йшли по Триборській стежці приблизно півдня, коли раптом побачили з-за повороту двох мертвих коней, що лежать на відстані десяти метрів попереду, перегороджуючи шлях. З кожної туші стирчить по кілька стріл з чорним оперінням. Ліс тут впритул підбирається до стежки, обступаючи її з обох сторін крутими схилами й густими заростями...

Дорогою від місця, де група найманців зупинялася на ніч, і аж до самого перехрестя, де вони побачили мертвих коней, Дальдарин сидів тихо, не співав і не грав. Інтуїція мандрівника підказувала ельфу, що цього дня варто бути уважнішим під час подорожі, і не відволікатися самому і не відволікати інших музикою. І він мав рацію: за півдня шляху група натрапила на мертвих коней, з яких стирчали стріли із чорним опіренням.

Уважно вдивляючись в темряву лісу, Дальдарин вихопив свій прикрашений рубіном кинджал, готуючись підсмажити мармизу першому, хто задумає вчинити з їхньою худобою так, як вчинив із цими кіньми. Але, перед тим, він на всяк випадок наклав на себе магічну броню. Міцно тримаючи кинджал, ельф заспівав мовою магії, другою рукою роблячи необхідні паси руками:

«Як джерело сили, я, Дальдарин Зоряний Шлях, наказую: Розшифруй закони світобудови і захисти це!»

Дальдарин торкнувся рукою з кинджалом до своєї груди: «Mage armor!»

Ледь помітне сяйво вкрило чародія, наче обладунок. Дальдарин напружено прислухався до своїх відчуттів: наче, цього разу йому пощастило і заклинання наклалося, як треба, без несподіваних додаткових ефектів.

Закінчивши чаклувати, Дальдарин знову встромив свій погляд у темряву лісу, виглядаючи можливу загрозу.

Зі світанком прокинувся Сібо, якраз за декілька хвилин до того, як Яков підійшов його розбудити. Малий друїд зрадів, що не сам буде вартувати - Дальдарин вже був на ногах, чатуючи до того з Підмогильним. Гному сподобався спів ельфа минулого дня, тож хоча вони ще не спілкувались особисто, але Сібо Босі проявляв захоплення чародієм. Принаймні цей ельф справляв кращі враження за того войовничого темного, що їхав з ними у візку.