І. Місто й Околиці. Частина 3

Завершивши посиденьки й вирішивши, що вже зібралися усі, хто треба, товариство вирішило нарешті відправлятись. Та й наймані працівники-вантажники вже подавали сигнали Підмогильному про те, що свою роботу вони ніби як вже закінчені, й два воли з возом позаду них готові до того, щоб вирушати.

- Сір Ґандріх просив передати, що на роздоріжжі на Трибор завтра вранці на вас ніби то буде чекати ще один пасажир. Напіврослик-музика на ймення Майло Добробочка, чи якось так. - доповів він, після чого відправився по своїх справах разом зі своїм побратимом-вантажником. Нічого дивного в цьому не було, адже головний тракт від Невервінтера на південь, до Лейлона, добре охоронявся, оскільки цей шлях займав дві доби пішки, й першу його половину охороняла верхова сторожа Невервінтера, а другу - Лейлонці. Роксікер виїхав три-чотири години тому, із самого ранку, й у них не було находи поговорити безпосередньо перед виїздом, примикання ж до Головного Тракту Триборської стежки було достатньо примітним місцем для зустрічі.

Шлях авантюристів повинен був скласти два дні з однією ночівлею на Головному Тракті, що ішов вздовж узбережжя Моря Мечів. Завтра вранці, після одноденного руху на південь, їм треба було завернути наліво, на схід, і, проїхавши по Триборській стежці ще з півдня, завернути знову на південь, направо. До вечора група повинна була дістатись до Фандаліну й отримати свою плату.

Під завершувальні звуки пісні, що співав бард, колектив вийшов на двір та прийнявся готуватись до відправлення. Яків перевірив (не без допомоги Сібо) свого воза й, зайвий раз упевнившись, що все гаразд, друїди умостились на ньому. До них приєднався й Келгар, оскільки на дверґівському возі вже розмістились Бодомар з ельфом, - мало того, що ельфійська компанія була не до душі дроу, так там ще й місця вільного не виявилось. Роздумуючи про шлях, який їм усім доведеться пройти в найближчі два дні, Келгар прикидав ступінь небезпек, з якими вони могли зіткнутись. Ще в свою бутність серед Червонотаврованих Келгар пам'ятав, що банда співпрацювала із гоблінами, які грабували подорожніх на шляху між Головним Трактом та поворотом на Фандалін, а отже Триборська стежка не була безпечною. Хоча, за декілька років, що Келгара не було в тих місцях, щось і могло змінитись, дроу щиро сумнівався в цьому.

Бодмар буцнув свого воза, він, у свою чергу, якось дивно струснувся, і Дальдарин Зоряний Шлях вирішив його перевірити. І дійсно - під вагою речей, якими була навантажена конструкція, деякі металеві елементи прогнулись, а деякі дерев'яні - тріснули. Їхати віз міг нормально, але це могло створити додаткові ризики, й тому ельф відремонтував та укріпив конструкцію воза. Тепер, знаючи його будову більш глибоко, Дальдарин міг використати цю перевагу у разі непередбачуваної ситуації. Це, по суті, були останні приготування, й товариство відправилось уперед, назустріч пригодам, які, можливо, розтягнуться й більше, ніж на декілька днів!...

***

Друга частина дня пройшла спокійно. Попереду їхав віз Роксікерів із Бодмаром Хмурим у якості візниці та Дальдарином у якості механіка. Позаду - віз Підмогильного з напіворком, гномом та темним ельфом на ньому. Шлях був достатньо людним - кожну годину траплялись один чи декілька подорожніх. До повороту на Триборську стежку залишалось приблизно півтори години шляху в такому темпі, коли сонце торкнулось нижнім своїм краєм горизонту, що було знаком для досвідчених мандрівників про необхідність стати табором на ночівлю. Через півдюжини хвилин і місце знайшлося підходяще...

Дальдарин в дорозі не ініцюйовував ніяких розмов: за роки подорожей він звик проводити більшість свого часу мовчки. Іноді, коли йому становилося геть нудно, він міг дістати лютню і почати грати йдучи дорогою. От і цього разу Дальдарин сняв зі спини лютню, прочистив горло, і тихо, ледь гучніше шуму, що видавав віз та кінь, заспівав під акомпанемент лютні.

Звістку про нового члена загону Хмурий зустрів скептично. Напіврослики народ то славний, проте як вояк чоловік їх не сприймав. Ну а що з них узяти, коли там чубом дай боже метр росточку? Хоча музика... най буде.

Коли Дальдарин заспівав, Бодомар спершу супився на нього та незадоволено сопів, виправдовуючи своє прозвисько. Проте грав ельф добре, і врешті здоров'як розчулився, змирився, а потім і сам перейнявся настроєм:

— Слухай, Даль, а цю знаєш цю, солдатську? Підіграй...

Співав Бодомар більш гучно, ніш вправно, проте не переймався за це. А кому не подобається - нехай спробує сказати то у вічі. Якщо, звісно, дотягнеться.

Дійсно... Нащо слухати оточення і ідентифікувати засідку навіть коли очі нічого не бачать? Жителі Поверхні вирішили бути не лише сліпими, але й глухими. Не те щоб йому не подобалася музика і пісні, це було добре, але не в дорозі, коли не знаєш колі і звідки болт чи стріла назавжди закінчить спів. Ну, співом то будо допоки волати не почав здоровенний воїн, ім’я якого дроу згадав би не відразу при необхідності. Спогади про колишніх "друзів" здавалися доволі близькими, адже коли в твоєму розпорядженні більше п’яти сотень років, один рік чи два вже не здаються великим терміном.

– Угу... Саме те щоб зазначити "Ми Їдемо! Готуйте луки та арбалети..." – сам Келагар сильніше натягнув капюшон на очі і взагалі не схоже щоб він намагався розгледіти засідку, – На Триборській, чи як там ту кляту стежку звуть, закрийтеся та дивіться уважно, якщо не хочете спіймати оплески від гоблінів у вигляді стріл.

Увесь час, проведений в дорозі, Сібо сидів мовчки з дурнуватою посмішкою на обличчі. Гном не вмів поводитись в новій компанії з представниками інших рас, тому завжди перший час звикав до новоспечених товаришів та спостерігав за їх діями, час від часу вставляючи соромливе "угу". Здавалось, що друїд Босі вже врісся у возик і становив частину креативного дизайну цього транспортного засобу.