І. Місто й Околиці. Частина 1

Яків Підмогильний сидів в одному з безіменних шинків, що були розташовані в Гніздів'ї Жебраків - найбіднішому районі міста, що знаходився на його околицях. Він як раз знаходився в місті Невервінтер, коли його товариш, Ґандріх Роксікер, звернувся до нього по допомогу. Він попросив Якова й інших шукачів пригод доставити навантажений провізією віз у поселення Фандалін, розташоване за кілька днів шляху на південний схід. Ґандріх був очевидно схвильований та скритний, не повідомляючи про ціль своєї подорожі, і сказавши лише, що він і його брати знайшли «щось грандіозне», і що він заплатить усім по п'ятдесят золотих монет кожному за доставку його припасів в цілісності до «Провізії Бартена», торгової крамниці у Фандаліні. Потім він рушив поперед інших на коні в супроводі бійця на ім’я Сільдар Холвінтер, попередивши, що повинен прибути на місце заздалегідь, аби «подбати про деякі справи».

Очікування довго не тривало, й до столу Якова почали підсідати й інші авантюристи, які з тих чи інших причин погодилися на цю справу. Дверг винайняв як мінімум іще чотирьох найманців - людину, ельфа, гнома та дроу, а може й кого іншого, хто іще не підійшов до чесної компанії - щоб супроводити його візок до Фандаліна. Ґандріх вирушає вперед із бійцем Сільдаром, щоб налагодити деякі справи в місті, поки братія супроводжуватиме його припаси. Власник «Провізії Бартена» у Фандаліні виплатить по 50 золотих кожному, якщо вони доставлять візок цілим і неушкодженим в його крамницю. Наймані працівники знадвору все ще формували вміст візка, пакуючи та складаючи усе необхідне: до відправлення залишалось менш ніж година, яку можна було використати для знайомства з товариством, із яким доведеться разом подорожувати, а може й навіть битися.

Дальдарин з певним незадоволенням й підозрою дивився на свою компанію. З усього товариства, що зібралося за столом, дроу та напіворк викликали у нього найбільші підозри, бо жоден інший народ не вчинив стільки зла ельфам, як ці послідовники злих богів. Але якщо владиці Корелону треба, щоб він дістався до Фандаліна в компанії цього єретика і напівтварини, значить, така його воля, хоч Дальдаринові вона не дуже зрозуміла.

Дальдарин виглядав як звичайний представник народу ельфів: прекрасне обличчя, зверхній погляд і їдка, зверхня манера розмовляти, наче його співбесідник — дворічна дитина. Єдине, що відрізняло його — це одяг. Вдягнений він був не за вишуканою модою ельфів, а у явно саморобний костюм зі шкіри та хутра тварин. Втім, навіть у цьому саморобному одязі було видно ельфійську тягу до краси. Особливо уважна особа може помітити пляму на лівому плесні, яку Дальдарин намагається приховувати, втім, не дуже ретельно.

"Отже, вважаю, нам треба представитися і трохи розповісти про себе, щоб ми розуміли, з ким маємо справу" — на цих словах Дальдарин кинув різкий неприязний погляд на дроу, а потім продовжив: "Мене звати Дальдарин, я слуга владики Корелона Лоретіяна, Господа і Бога мого народу. Не проявляйте неповаги до мого Господа, і тоді, можливо, ми з вами поладимо"

Яків любив шинки за їх атмосферу простоти й за їх головну функцію — бути вузлами зосередження головних новин найнижчих класів. Серед найнижчих класів було найбільше страждань, а значить вони як ніхто інший не говорили правду про цей світ. Яків не пив вина й пива, а замість купленої їжі жував магічні ягідки, які створив перед цим з допомогою магії. Він сидів за найбільшим столиком й час від часу виловлював із захожан деякі погляди, щоб завести довгу філософську розмову на загальні теми. Однак, він розпрощався з старим рибалкою якраз перед зустріччю зі своїм другом — Гандріхом. Про Гандріха Яків знав небагато, що і любив в ньому — він вмів тримати язик за зубами, чим і створив навколо себе простір для безпечного бізнесу. Хоча, Яків також знав, що в розмові Гандріх був доволі приємним, і він знав, як вплинути на піворка зі своєю пропозицією. Підмогильний не міг йому відмовити.

А потім почали приходити шукачі пригод. З кожним Яків привітався поклоном голови. Із-за стола не встава — його лісові манери не включали подібні столові ритуали. А коли зібрались всі, він приєднався до знайомства, розуміючи, наскільки це буде важливо для всіх.

— Що ж... мене звати Яків Підмогильний. Жрець і слуга маловідомого бога, якого серед простого народу Чессента називають просто — Лішим або ж Лісовиком. Навряд чи ви зможете проявити неповагу до нього, тому, можете намагатися, якщо так кортить. Я володію магічними здібностями: знахорськими, а також володію герметичним мистецтвом, якому навчився у свого бога, а також інших друїдів свого лісу. Щодо завдання, друзі мої, то я маю віз і сильного вола на чолі. Якщо в когось є лишні речі — скидайте до возу, і краще зробити це зараз, бо відправлятимемось зовсім скоро.

Келагар потроху глушив свій напій, впершись ногою в стіл, качаючись на стільці і незважаючи на метушню навкруги. Здається що його взагалі нічого не хвилювало. Можливо, особі його роду діяльності варто було б більш уважніше, а можливо видима неуважність буда лише маскою? Поки що це перевірити ніхто не наважився, що не могло не радувати, тому що хвилинка відпочинку в наш час – рідкість і дроу дуже б не хотілося щоб цю хвилинку хтось зіпсував.

Ну, принаймні до тих пір поки не почав говорити ельф. Знов ці "світлі" ельфи і їх зарозумілість. Здається що мало їх братів валяються мертвими, адже до них не доходить не зачіпати тих, хто колись був їм родичами. На різкий погляд Дандарина дроу зітхнув, закотивши око, і трохи нахилив голову, виглядаючи з-за кухля:

– Тримай свого бога при собі і ми, можливо, порозуміємось.

Після паузи, яка можливо потрібна була для того щоб звільнити розум від думок про те, як вмирають ельфи Поверхні, або ж після короткої розповіді Якова, йому згадалися жриці темних ельфів у відвертих нарядах з батогами, темний і сам назвав своє ім’я:

– Келагар.

Спершу - їжа, потім - балачки. Якщо буде час. Солдатська звичка так і не вивітрилася з роками. Остання скибка кавуна плюхнулася в миску з рештою, а Хмурий витер губи рукавом.