Третій день

Третій день

Дощ припинився лише під ранок. Повітря стало прозорішим, холодним, свіже промите водою. Над руїнами школи повільно здіймався туман, що чіплявся за дерева, ніби не хотів відпускати ніч.

Григорій сидів біля вікна й пив холодний чай з тієї ж металевої кружки. Вчорашня розмова не виходила з голови. Йому весь час здавалося, що він щось недосказав, щось не зрозумів - ні про Сашу, ні про себе.
У двері постукали.
- Разрешите? - Просунув голову молодий боєць із вартових.
- Заходи, - відповів Григорій.

- Пленный немец. Тот, что разговаривает с Вами, просит карандаш и бумагу. Говорит - письмо матери хочет писать.

Григорій на мить замислився. Потім кивнув.
- Дай ему. Только мне пусть переведет кто-то содержимое.

Він вийшов надвір. Земля була важка, мокра, і чоботи вгрузали в неї, залишаючи сліди, які одразу наповнювались водою. На подвір’ї сиділи полонені - мовчки, спокійно. Ніхто не просив нічого, ніхто не скаржився. Григорій слідкував, щоб їх не лупцювали.
Александер сидів трохи осторонь, тримаючи на колінах клаптик паперу. Щось писав, іноді піднімав голову, вдивляючись у сіро-біле небо. Його губи ворушилися, наче він тихо повторював кожне слово.

- Саша, - промовив Григорій, підходячи ближче.
Німець підняв погляд, легенько усміхнувся.
- Guten Morgen… Доброе утро, Гриша.

- Что пишешь?
- Письмо… Если дойдёт. Домой. Может, кто прочтёт. Может, никто.

Григорій сів поруч. Мовчали кілька хвилин. Було чути, як десь далеко падають уламки стіни - вітер розхитував покинуті споруди.

- Что бы ты написал, если бы знал, что письмо не дойдёт? - Спитав Григорій.
Александер довго дивився на папір, потім тихо відповів:
- Тогда я бы писал не им, а себе. Чтобы не забыть, что я был жив.

Григорій кивнув. Йому стало дивно спокійно - наче ці слова були і про нього.
- Можно прочитать? - Обережно спитав він.
Александер трохи знітився, потім простягнув папір. Григорій позвав солдата, який перекладав йому з німецької.
Лист був короткий:

"Мама, если ты жива - не плачь. Я не знаю, где я точно. Здесь холодно, но люди всё ещё люди. Один дал мне чай. Мы говорили. Он не враг. Может, и я не враг ему. Если война кончится - я вернусь не военным, а просто человеком. Я устал, мама. Просто устал."

Григорій повернув лист полоненому.

- Хорошо пишешь.
- Это просто правда, - відповів німець, знизавши плечима.

Після обіду Григорій зайшов до кімнати командира. На столі лежав список на евакуацію полонених.

- Послезавтра их отправят в лагеря. Этапом.

Григорій нічого не відповів. Тільки кивнув і вийшов надвір. Дощ знову починався - дрібний, осінній.
Він підійшов до Александера.
- Послезавтра вас переводят, - сказав тихо. - На восток.
- Я знаю. Спасибо, что сказал.
Вони стояли мовчки. Потім Александер витягнув з кишені свій лист і подав Григорію.
- Возьми. Если сможешь - отправь. Если нет - просто сожги. Главное, чтоб не пропал.

Григорій узяв папір.
- Хорошо.

Коли полонених повели, він ще довго стояв під дощем, поки остання постать не зникла за поворотом дороги. Потім повільно розгорнув лист, перечитав і сховав у кишеню гімнастьорки.

Того вечора він написав у своєму блокноті лише одне речення:
"Іноді чужі слова лікують краще, ніж власні спогади."