5. Чотири таємниці

Пацюк біг по снігу, не звертаючи уваги на біль. Часу лишалося обмаль. Їжа, сон, тепло. Де ще знайти одну таємницю?

Він пробіг двір, вискочив на городи, прошмигнув за чергову огорожу, але всі вікна довкола темні. Раптом збоку долинув гавкіт. О, ні, чому ж саме зараз? Пес стрімко мчав на нещасного пацюка. З переляку Сірий мерщій кинувся ховатись у купу дров. Але от халепа — стіна сховку непрохідна, а попереду на нього чатувала слинява паща. Затиснули. Нікуди тікати. Стара його вижене з дому.

— Ану геть. Фу, Найда! Фу! Не лізь, — пролунав ззовні рятівний голос.

Гавкіт вщух. Ланцюг задзвенів об землю, і Сірий видихнув, побачивши знайоме обличчя чоловіка, що жив навпроти дому його господині.

— Ти глянь, домашній? — сказав він і потягнувся рукою. Пацюк міг вкусити його, але не бачив у людях небезпеки, а тому дозволив дістати себе назовні. — Ти, мабуть, утік від баби Ганьки? Уже й тебе вона дістала? — мовив, усміхаючись та проводячи пальцем по голові пухнастого.

Сірого давно вже не гладили. А це так приємно. Майже так само, як їсти.

Цей чоловік не сумував, значить, щасливий. Остання таємниця. Що ж він мусив забрати?

Поки Сірий думав-гадав, сусід приніс його до огорожі господині, присів навпочіпки й розгорнув руки перед щілиною воріт, випускаючи пацюка додому.

— Біжи, малий капосник. Тільки спину не пошкрябай об метал.

Точно! Біль. Чоловік щасливий, бо йому не болить. Таке щастя Сірий забрати може.

Зробивши кілька маленьких кроків уперед, він нахилився й укусив чоловіка за палець. Той із зойком аж сіпнувся, але пізно картати пацюка, бо він уже біг до рідненького порогу.

Одна сходинка, друга сходинка, третя. Двері будинку залишилися прочиненими майже на вісім сантиметрів. Сірий хутко заскочив усередину, де на нього, сидячи перед телевізором, чекала стара господиня.

— Ти ба, встиг! — прогугніла, не відводячи очей від екрана й перемикаючи канал. — Як там твоя мандрівка, довгозубе страхіття? Знайшов чотири таємниці щастя? Знищив?

«І знайшов, і знищив, моя пані. Як ви й просили», — відповів він і повільно почав підходити до стола зі своєю кліткою.

— То тепер вони без причин щастя? — поцікавилася жвавіше, з насолодою.

«Тепер без причин», — сказав Сірий, ступаючи на тепленьку підстилку, поки стара зачиняла за ним дверцята.

Вона навіть відвернулася від телевізора, щоб запитати довгоочікуване:

— То які ж таємниці тобі вдалося роздобути?

Пацюк сів на задні лапи й почав умиватися, перед тим як відповісти:

«Нічого особливого. Їжа, сон, тепло й щоб не боліло. Ось і всі таємниці».

Принаймні ті, які він зміг відібрати.

— Їжа, сон, тепло й щоб не боліло? — з недовірою перепитала стара. — Це все? Це тому вони щасливі, коли навкруги така халепа?

Сірий кивнув, ховаючи личко, ніби миє голову.

— Ясно, — пирхнула вона, повертаючись на кріслі до екрана. — Раз вони такі щасливі, що в них є такі дрібниці, то й тобі у винагороду буде тільки їжа, сон, тепло й щоб нічого не боліло.

Тобто нічого. Ну, для Сірого це вже щось. Дожувавши горіх, він повернувся в хатину, згорнувся в бублик, заховав ніс під хвіст і заплющив очі. Стара ж продовжила дивитись телевізор. Нарешті знайшла, що шукала, і припинила клацати пультом. Так і минала в місті новорічна ніч. Люди святкували, Ганька дивилася шоу, а старий пацюк на ім’я Сірий тихенько сопів у клітці.