Глава 2

ГЛАВА 2

На четвертий день нашого з Діором щасливого усамітнення повернувся Асдус. Я відчула його ментально, коли ми з Воїном ніжилися вранці в ліжку. Добре, що в ці дні Діор не носив амулет. Інакше відразу б відчув, що демон поруч. Прислухалася до рівного подиху Воїна. Ще спить. Але варто мені було спробувати вибратися з ліжка, як бурштинові очі розкрилися.

– Ти куди? – невдоволено запитав він і знову підгріб мене до себе, не бажаючи відпускати.

– Скоро повернуся, – я з ніжністю відвела від обличчя Діора пасмо світло-русявого волосся.

– Гаразд, тільки недовго, – він знову заплющив очі, майже одразу провалюючись у сон.

Я з полегшенням вилізла з ліжка і накинула поверх оголеного тіла плащ. Не хотілося ризикувати – раптом Воїн щось запідозрить. Щільно закуталася в матерію і вислизнула з хатини.

Було ще дуже рано. Лише деінде у віконцях рибальського селища світилися вогники. Зовні ж зовсім не було нікого. Принаймні поблизу. Якщо, звісно, не рахувати Асдуса. Той стояв біля нашої огорожі. На вигляд він схуд і змарнів. Але на губах, як і раніше, сяяла усмішка. Хоча вона здалася трохи натягнутою.

Я швидко підлетіла до демона, схопила за руку і потягла подалі. Не хотілося, щоб Діор прокинувся, вийшов мене шукати і побачив з рудим. Що завгодно може подумати! Вже не кажучи про те, що демон взагалі не мав знати про те, де ми зупинилися.

– Ти що з цим бідним тілом зробив? – з докором запитала я, вдивляючись у змучене обличчя юродивого.

– Довелося занурити його в сплячку, – незворушно обізвався Асдус. – Я залишив цього хлопця в тому заїжджому дворі, що пропонував Воїн. Як мені цього не хотілося, але довелося там зупинитися. Так, цей бідолаха трохи охляв. Але нічого, наша знайома вдовиця його швидко відгодує, – посміхнувся він.

– Гаразд. – Я, нарешті, перейшла до більш важливої ​​теми. – Що відомо про Еннія?

Асдус спохмурнів.

– Переходів на диких землях є кілька. Про деякі ми навіть не знаємо. Ті місця не надто вивчені. Мало кому хотілося туди потикатися. Тож проблема в тому, що треба знайти і дослідити кожен. І не факт, що мій братик виявиться поблизу переходу. Тому потрібно перевірити місцевість і в світі людей. Я підключив братів та Гілеру. Брати шукають переходи. А вампіри займаються вивченням місцевості навколо них у цьому світі. Але процес це довгий. Проблема ще в тому, що все доводиться робити потайки. Гілера долучила до справи лише найдовіреніших вампірів з тих, що живуть у маєтку. Не можна, щоб інші голови кланів та Володар дізнались про те, що сталося. Якщо ми знайдемо Еннія досить швидко, можна буде зам’яти цю історію. Вдати, що нічого взагалі не сталося. Гілера сказала, що тепер очей з Еннія не спустить і не дозволить знову накоїти дурниць.

– Спочатку його треба знайти, – резонно зауважила я.

– Знайдемо! – оптимістично заявив Асдус. Хоча сумніваюся, що насправді у цьому настільки впевнений. Що і підтвердили подальші його слова: – А ти більше нічого про нього не бачила?

Я зітхнула і похитала головою. І хотіла б допомогти. Але з якоїсь причини Енній більше не надсилав мені образів зі свого життя. Чи річ у тому, що я зараз настільки зосереджена на Воїні, що демоніт не зміг прорватися? Останнє варто перевірити. Я в задумі закусила нижню губу.

– Гаразд, а у вас тут як справи? – перервав мої роздуми Асдус. – Хоча можна було і не питати, – він хмикнув. – Ти вся прямо світишся!

Зніяковівши, я відвела погляд.

– Коли має повернутися другий Воїн? – перейшов на більш нейтральну тему демон.

– Вже найближчими днями.

– Тоді я не буду поки що повертатися до Сутінкового світу. Залишуся поблизу на той випадок, якщо знадобиться моя допомога.

– А як же Енній?

– Його є кому шукати. А ось хто тебе, ходяче нещастя, вбереже?

– І зовсім я не ходяче нещастя! – образилася я. – І взагалі-то мене є кому захистити.

– А ти впевнена, що твій Воїн упорається з тим другим?

Я знову закусила губу, розуміючи, що зовсім в цьому не впевнена. Зрештою, Кар був наставником Діора. А отже, досвідченішим і, можливо, сильнішим. У такому разі, якщо дійде до бійки, допомога Асдуса і справді зайвою не буде.

– Головне, тримайся поки що подалі від нашої хатини, – промовила я. – Воїни не повинні дізнатися про твою присутність завчасно.

– Ображаєш, крихітко! – посміхнувся демон. – Могла б мені про це і не казати!

– Ну, я про всяк випадок… – простягла, ще пам’ятаючи, на які безглузді вчинки здатний рудий. – А тепер краще тобі забратися звідси. А то раптом Діор прокинеться і піде мене шукати.

Асдус кивнув, але йти не поспішав. Спрямувавши погляд на море, що сьогодні з ранку здавалося неспокійним і нагадувало роздратованого звіра, він про щось міркував.

У мене защеміло серце. Я зрозуміла, як сильно Асдусу хочеться повернутися до Сутінкового світу і продовжити пошуки брата. Але він нізащо в цьому не зізнається. У чомусь вони з Еннієм навіть схожі. Обидва не хочуть демонструвати справжніх почуттів.

– Переживаєш за нього? – я обережно поклала руку на його плече.