Глава 2

ГЛАВА 2

Наближаючись, Воїн Світлого бога не зводив з мене пильного погляду. Наче боявся, що я будь-якої миті перетворюся на чудовисько і нападу. Помітила, що в нього за поясом стирчать ніжни з довгим кинджалом. Інша зброя залишилася біля вогнища. Але я не сумнівалася, що і того, що є, вистачить, щоб розібратися з кількома такими, як я.

Мимоволі присунулася ближче до дерева і притиснула коліна до грудей, насторожено спостерігаючи за ним. Запізно промайнула думка: а я ж і уявлення не маю, що собою являє той так званий ритуал. Раптом мене зараз цим кинджалом почнуть різати.

Нервово проковтнула і наважилася запитати:

– Що ти збираєшся зі мною робити?

– Не хвилюйся, – посміхнувся чоловік, – боляче не буде. Хіба що коли твоя нечиста половина почне виходити з твого тіла.

– А кинджал тоді тобі навіщо? – з підозрою запитала я.

– Я ніколи не залишаюся зовсім без зброї, – незворушно відповів він. – Без неї почуваюся голим, – щось у його голосі при цих словах здалося дивним, і я знову насторожилася. – Та й при моїй роботі, знаєш, завжди треба бути напоготові. Ну, а тепер раджу помовчати і просто виконувати всі мої вказівки.

– Гаразд, – невпевнено відгукнулася я, відчуваючи, як тривожне передчуття посилюється.

– Зараз я розімкну коло і виведу тебе звідти, – сказав він. – Не раджу робити дурниці.

– І не збиралася, – пробелькотіла я.

– Тоді підіймайся на ноги. Повільно, – додав він з нотками погрози в голосі і демонстративно поклав долоню на руків’я кинджала.

Я послухалася і тепер стояла поряд з ним, боячись навіть поворухнутися. Воїн пробурмотів якісь незрозумілі слова. І на коротку мить навколо нас спалахнуло раніше невидиме вогняне коло. Вже за мить воно розсипалося іскрами. А я відчула, як одразу стало легше дихати.

– Іди до багаття, – дали мені нову команду. – Намагатися втекти не раджу. Навколо нас, за кілька кроків, таке саме коло. Тож далеко все одно не втечеш.

Попередження виявилося дуже своєчасним. Я вже обмірковувала, куди краще бігти, якщо ритуал не спрацює і мене захочуть убити. Тепер розуміла, наскільки марними були сподівання про те, що зможу втекти від винищувача нечисті. Він усе прораховував на кілька кроків вперед. І від душі подякувала Світлому Богу за те, що Воїн з якоїсь причини пожалів мене. Інакше давно б уже лежала мертвою.

– Тобі доведеться роздягтися, – пролунав за спиною спокійний голос.

Мені здалося, що я не дочула. Різко відірвалася від споглядання місцевості та обернулася до Воїна.

– Що?

– Гадаю, ти чула, – його губів торкнулася легка посмішка. – У нечисті слух дуже гострий, наскільки я знаю.

– Те, що ти сказав, я дійсно почула, – процідила я. – Але не розумію, навіщо мені роздягатися.

– Я вже говорив, що твої принади мене не цікавлять, – хмикнув Воїн. – Тож не для того, про що ти подумала.

Мої щоки відразу спалахнули, тому що думки і справді прийняли зовсім непристойний напрямок. Особливо з приводу того, що це буде за ритуал, якщо для його проведення треба знімати одяг. І все ж таки слова чоловіка не заспокоїли. Я продовжувала стояти і витріщатися на нього, не наважуючись виконати останній наказ. Тепер чудово зрозуміла особливі інтонації при слові «почуваюся голим». Адже знав, тварюка така, що скоро мені доведеться відчути це на власній шкурі.

– А чи можна все-таки докладніше про ритуал? – насупилася я.

– Мені доведеться нанести на твоє тіло ритуальну фарбу, – зійшов до відповіді Діор.

І я, нарешті, зрозуміла, що за склянки він виклав біля вогнища. Там, напевно, фарба для проведення ритуалу. Це трохи заспокоїло.

Повагавшись, я потяглася до пояса. Розв’язавши його, акуратно поклала на землю і неприязно зиркнула на Воїна, не наважуючись продовжувати.

– Відвернися!

– А який в цьому сенс? – резонно зауважив він. – Мені все одно доведеться на тебе дивитися, коли стану наносити фарбу.

З його логікою не посперечаєшся. Тож я, намагаючись не дивитися на чоловіка, який безцеремонно спостерігав за мною, стала знімати сукню.

Згадавши про те, яка сороміцька білизна під нею знаходиться, знову залилася фарбою. Просити в Асдуса придбати для мене ще й спідню білизну мого світу було зовсім непристойно. Тому довелося взяти те, що знайшлося в шафі. І тепер я багато що віддала б, щоб повернути все назад, подолати-таки свою скромність і доручити демонові дістати для мене ще й цю частину гардероба.

Але що поробиш? Тепер я стояла перед стороннім чоловіком у мереживних трусиках і корсеті, що непристойно випинав груди, і тремтіла всім тілом. Судячи з погляду Воїна і дихання, що трохи почастішало, слова про те, що мої принади його не цікавлять, були відвертою брехнею. У чоловіка навіть голос охрип, коли він знову звернувся до мене:

– Верх теж доведеться зняти. Мені треба буде нанести фарбу на груди та живіт.

Я мало не вибухнула гнівом, але все-таки почала розшнуровувати корсет. Пальці так тремтіли, що насилу справлялася з дрібними гачками.