Глава 1

ВТІКАЧКА З СУТІНКОВОГО СВІТУ

КНИГА 3. ОДЕРЖИМА

АНОТАЦІЯ

Коли наставники розповідали нам про другу стадію переродження, я щиро вірила, що зі мною все буде не так. Навіть уявити не могла, що перетворюся на одержиму лише жагою крові.

Але найгірше те, що перестану бути собою. Перетворюся на істоту набагато сильнішу, але позбавлену людяності та емоцій. За одним лише винятком…

І що буде, коли одержимість зникне, але я пам’ятатиму все, що коїла у той моторошний місяць?

ГЛАВА 1

Наступний ранок після Дня Примирення можна назвати, мабуть, найщасливішим з тих, що я провела в Кривавому Притулку. Міль був офіційно випертий з мого життя. Ледве приховуючи радість, я особисто супроводила його до воріт і, якби могла, ще й дала стусана під зад.

Бігцем побачила Чорного Лорда з рештою членів його клану. Вони чекали на свого наймолодшого. На обличчя Атія страшно було дивитися. Почорніле. З глибокими тінями, що залягли під очима. Він подивився на мене з таким відчаєм і болем, що на кілька секунд навіть пройняло. Але потім я згадала, через кого все моє життя пішло під уклін, і відкинула будь-яку жалість. Клятий нелюд не вартий того, щоб йому співчувати!

Не заступися за мене Ербін вчора вночі, сьогодні вже тряслася б у кареті на шляху до замку Атія. А потім він робив би зі мною все, що заманеться. Від самої думки про це все в мені здригалося. Але тепер ця частина мого життя залишилася у минулому. Принаймні, я на це сподіваюся. Вже зрозуміла, що ніколи не варто бути занадто самовпевненою. Хто знає, що зміниться за чотири місяці, що мені залишилося провести в Кривавому Притулку?

Білявий телепень наостанок на мене навіть погляду не кинув, що анітрохи не здивувало. Гадаю, він не менше за мене тішився, що наші шляхи розійшлися. Хоча, може, якби зі мною не знаходився зараз поряд Ербін, не втримався б від якоїсь шпильки. Але наставник, якого я тепер сприймала мало не як власного духа-хранителя, всім своїм виглядом давав зрозуміти, що не дозволить нікому мене ображати.

Ми мовчки проводили очима карету Атія, що від’їхала від воріт, і подивилися одне на одного.

– Твою кімнату більше зачиняти не будуть. За ворота теж зможеш вільно виходити. Хоч ти і новообернена, але не залежний вампір. Тому твої пересування менше контролюються. Але все ж таки сподіваюся на твою розсудливість, Тею, – спокійним голосом промовив Ербін. – За межі Кривавого Притулку тобі виходити не варто, хоч би як не підбивав на це твій приятель-демон. А він, я впевнений, знайде спосіб з тобою зв’язатися, – він посміхнувся. – Не думай, що я намагаюся якось обмежувати твою свободу, дівчинко. Просто непогано знаю Атія Адалоса. Навряд він так легко відмовиться від тебе. Не маю сумніву, що залишить у місті когось зі свого клану, щоб стежити за твоїми пересуваннями. І ніхто не завадить йому тебе викрасти, якщо з’явиться така можливість. Ти ж це розумієш?

Я насупилася і кивнула. Щось подібне спадало на думку і мені самій, тому і не збиралася залишати Кривавий Притулок без нагальної потреби.

– Я зможу тепер спокійно спілкуватися з Еннієм? – поставила запитання, що турбувало найбільше.

– Ти вільна спілкуватися з тим, з ким хочеш, – здалося, що відповідь пролунала надто різко, і я мимоволі здригнулася. Ербіну неприємне моє спілкування з демонітом? Сподіваюся, що так просто здалося. – У тебе немає Господаря, доки ти офіційно не визнала заступництво якогось з вампірських кланів.

Я відчула, як все всередині наповнюється легкістю, а плечі самі собою розправляються. Вперше після того, як потрапила до Сутінкового світу, я мала право щось вирішувати сама. І це відчуття шалено подобалося! Я сама собі господиня! Помітивши широку посмішку, що мимоволі наповзла на моє обличчя, Ербін посміхнувся у відповідь.

– Гаразд, а тепер біжи на заняття.

Підкоряючись мимовільному пориву, я піднялася навшпиньки і чмокнула наставника в щоку.

– Дякую вам за все!

Він потріпав мене по волоссю, наче я була милим цуценятком, і кивком вказав у бік дверей. Я мало не підстрибом помчала по алеї, відчуваючи, що готова обійняти і розцілувати весь світ. Насамкінець, уже заскакуючи за двері, не втрималася від того, щоб кинути останній погляд на наставника. Серце пропустило удар від виразу, що зараз читався в очах, спрямованих на мене. Подібний я вже колись бачила, стоячи на порозі його кабінету. Жадібний, тужливий.

Невже тоді не примарилося?! Не може бути, щоб Ербін щось відчував до мене! Я нервово проковтнула і квапливо хитнула головою, відганяючи ці думки. Все не так! Хтозна, про що він зараз думає. Може, його думки не пов’язані зі мною. І цей вираз на обличчі мене теж не стосувався. Переконуватиму себе в цьому. Інакше все надто ускладниться.

Я дуже добре ставлюся до Ербіна. Але як до друга. Може, навіть батька. Сприймати його як чоловіка, що може мені подобатися в іншому сенсі, здавалося навіть протиприродним. Він мій учитель, моя опора та підтримка. І це все.

Ще дужче, ніж зазвичай, захотілося побачити Еннія. Переконатися, що він дійсно тут, зі мною, що між нами нічого не змінилося. Вчора після того, як ми повернулися до Кривавого Притулку і демоніта перенесли до покоїв Гілери, я його більше не бачила. Сьогодні запитувала у Базіани, як він. І та повідомила, що після сутички з Чорним Лордом Еннію ще два дні доведеться оговтуватися. І я навіть не знала, чи пустять мене до нього.