Глава 2

ГЛАВА 2

За вечерею Кріспіна пошепки сказала мені, щоб я на ніч залишила вікно відчиненим.

– Стривай, – так само пошепки запитала я, – мені що доведеться через вікно вилазити?! Думаєш, я впораюся? Хоч і другий поверх, але ж лячно!

– Не турбуйся, Асдус про все подбає, – обличчя Кріспіни засвітилося такою впевненістю, що не заразитися нею було важко.

Спіймала погляд рудого демона, який сидів навпроти. Він підморгнув мені, і я швидко кивнула на знак того, що погоджуюся з планом. Охопило хвилююче передчуття! Ідея з нічною вилазкою подобалася дедалі більше.

А особливо тішило те, що за вечерею Гілера не стала вмощувати Еннія поруч з собою. Мало того, взагалі в наш бік не дивилася. Хоч, напевно, всередині в неї все кипіло. Але мені було начхати на цю кровожерливу гадину! Чим більше вона страждає, тим краще. Ніколи не вміла відповідати добром на зло. Ця жінка мене ненавидить. То ж я вирішила платити їй тим самим.

Я ледве дочекалася закінчення вечері. Звичайно, ще треба кілька годин почекати, доки в Кривавому Притулку всі ляжуть спати. Але це вже дрібниці.

Варто мені було вийти з-за столу, покінчивши з їжею, як зі свого місця одразу піднявся Міль. З найрішучішою фізіономією подався до мене, позбавляючи будь-якої можливості вийти з їдальні з демонітом. Ось же білява зараза! За що ж така кара на мою голову?

– Ворушись хутчіше! – буркнув він, перехопивши мій похмурий погляд.

Я гордо підняла голову і покрокувала до дверей. Він же, наче охоронець, рушив слідом.

У повному мовчанні ми піднялися до моєї кімнати, після чого він грубо мене туди заштовхнув.

– Я б і сама увійшла! – прошипіла, розгортаючись. – Обов’язково бути таким гадом?!

– Необов’язково, – знущально посміхнувся він і зміряв глузливим поглядом. – Вранці тебе відкрию. А сьогодні більше нікуди не вийдеш!

– Отже, все ж таки зачиниш?

– А ти як думала, крихітко? – посміхнувся він.

– Сволота!

Він навіть коментувати це не став. Лише перед тим, як вийти, наче ненароком кинув:

– Так, до речі, я до тебе можу і навідатися кілька разів за ніч. Перевірити, чи все гаразд.

Я заклякла.

– Кадоре, це вже занадто! – прошипіла, намагаючись приховати збентеження. – Ти що думаєш, я якось змогла б звідси вибратися?

– Від тебе будь-чого можна чекати! – зауважив Моль. – Тим більше мені сильно не сподобалися змовницькі погляди, якими ти сьогодні обмінювалася з демонітом.

– Які ще змовницькі погляди?! Та ти взагалі хворий на голову!

– Може, й хворий, – посміхнувся Кадор. – Але краще кілька разів перервати свій сон і перевірити, ніж потім отримувати від Господаря на горіхи.

Ось же дупа! І що тепер робити?! Звичайно, є ймовірність, що білявий телепень просто залякує і насправді не стане влаштовувати перевірки. Підстраховується, як то кажуть. Але якщо ні? Що буде, якщо він зайде до моєї кімнати, а мене там не знайде?!

 Настрій стрімко падав. Неприємності в такому разі чекають не лише на мене. Здійметься тривога. Легко виявлять, що ще двоє новообернених відсутні. Гадаю, Кріспіну та Еннія теж по голівці не погладять за те, що самовільно залишили Кривавий Притулок! Це з Асдуса, що все це затіяв, буде як з гуся вода. Але від цього не легше.

Вважаючи свій обов’язок виконаним, Міль, нарешті, пішов. Почувся звук ключа, що провернувся в замку.

Я закусила нижню губу, замислившись про те, як повідомити друзів, що краще все скасувати. Підійшла до вікна, відчинила його і з сумнівом визирнула назовні. Навіть ніяке деревце до мене свою гілочку не простягало. Найближче було за кілька кроків. А карниз був такий тонкий, що я точно впаду, якщо надумаю спуститися самотужки. Навіть зачепитися нема за що на стінах.

Ні, так робити точно не буду! Звичайно, моя регенерація начебто посилилася. Але перевіряти, наскільки сильно, не дуже хотілося. Я не демоніт, у якого ще й демонська кров дається взнаки. Ось йому можна було б ризикнути.

Нічого не залишалося, як влаштуватися зручніше у кріслі та чекати. Перевдягатися не було сенсу, хоча спочатку я планувала це зробити. Але зараз обставини змінились. Нікуди ми не підемо. З кожною хвилиною я переконувалася в цьому все сильніше і проклинала Кадора, який позбавив мене бодай такої радості.

Коли з боку вікна почувся тихий шепіт:

– Тс-с, тільки не лякайся! – я навіть здригнулася.

Підхопилася з крісла і витріщилася на рудого демона, який застрибнув на карниз. На його обличчі, як завжди, сяяла широка посмішка. І як він тільки утримується на такій хисткій опорі?! Я відразу жахнулася і квапливо промовила:

– Застрибуй швидше!

Він не змусив себе вмовляти і стрибнув до кімнати.

– Ти як це взагалі зробив?! – збентежено запитала.

– Що саме, дорогенька? – продовжуючи посміхатися, він підійшов ближче.

– Заліз у вікно!

– Я ж демон, моя люба, – самовдоволено промовив він. – Для мене це сумнівна перешкода. От якби тобі на вікна здогадалися магічну перешкоду поставити, причому особисто від мене, тоді навряд чи зміг. Але, на щастя, нікому це на думку не спало.