Глава 1

ВТІКАЧКА З СУТІНКОВОГО СВІТУ

КНИГА 2. КРИВАВИЙ ПРИТУЛОК

АНОТАЦІЯ

Кривавий Притулок – місце, де новообернені вампіри проходять остаточне переродження. Чи могла я уявити, що воно стане для мене не лише особистим пеклом, а й відкриє нові можливості. А ще те, що саме тут я зустріну своє перше кохання?

Тільки як бути, якщо коханий перебуває під владою стародавньої двохтисячолітньої вампірки? На мене ж саму зазіхає сам Володар! А тут ще й визначатися треба, кого я хочу визнати за Господаря. Голова йде обертом!

Але я все одно знайду спосіб утекти. Причому не сама, а з коханим! Залишилося придумати, як це зробити.

ГЛАВА 1

Час все обміркувати і трохи прийти до тями в мене був до обіду. Зрештою, я вирішила, що поки дозволю собі просто плисти за течією. Може, життя саме підкаже, як краще вчинити в цій ситуації?

А о дванадцятій до моєї кімнати увійшла Базіана. Поцікавилася, чи готова я тепер приймати їжу в товаристві інших мешканців Кривавого Притулку. Я подумала про те, що собою являє ця сама їжа, і скривилася. Сподіваюся, що ті, хто вже перейшов за першу стадію переродження, таки харчуються окремо.

Але причин відмовлятися не було. До того ж довго залишатися на самоті я ніколи не любила. Спілкування мені потрібне, як повітря. І я сказала наставниці, що готова.

Дорогою Базіана трохи розвіяла мої побоювання. Сказала, що кров до їжі новообернених підмішують лише під час сніданку. А його приносять особисто кожному до кімнати. Решту ж дня члени нашої групи харчуються, як звичайні люди.

Ті, хто вже пройшов найскладнішу стадію переродження – другу – спочатку їдять теж у своїх кімнатах, доки звикнуть до змін. А потім роблять це за окремим столом, як і наставники. Але що у будь-якому разі живих людей у ​​їдальні в якості страв не подають. Це Базіана сказала, вловивши яскравий образ у моїй голові, що я не встигла приховати. Намагаючись не помічати іронічного виразу на її обличчі, я глибокодумно кивнула.

Двері їдальні, що знаходилася на першому поверсі будинку, були відчинені. Звідти долинав брязкіт столових приладів і тихий гомін голосів. Як не намагалася, я не змогла придушити невпевненість, коли слідом за Базіаною переступила поріг.

Просторе світле приміщення візуально ділилося на три частини завдяки трьом столам, за якими сиділи згідно з тим розподілом, про який говорила Базіана. За першим – наставники, за другим – старші перероджені, за третім – група новачків.

Поки що я помітила за третім столом лише дівчат і Гая. Інші ще до них не приєдналися. Цікаво, а куди посадять Міль та Асдуса? Вони начебто не належать до жодної категорії. Але питати про це не стала, знітившись під спрямованими на нас загальними поглядами. Зрештою, потім сама побачу, куди вони вмостяться.

Опустивши очі – так легше було вдавати, що ніхто на мене не дивиться, – я рушила до столу нашої групи. Базіана ж приєдналася до наставників.

Сівши на стілець поруч з Кріспіною – єдиною за столом, хто обдарував мене привітною усмішкою, я деякий час не наважувалася підняти очей. Немертвий слуга вже за хвилину поставив переді мною тарілку з гарячим м’ясним рагу і трав’яним відваром. Я машинально подякувала. Хоча і гадки не мала, чи потрібна моя подяка живому мертвяку. Цікаво, у них хоч якийсь розум залишається? Чи вони тільки можуть виконувати накази?

Про всяк випадок поставила бар’єр. А то раптом і немертві вміють читати думки. Навряд чи, звичайно, але хто їх знає.

– Ти чого без настрою? – запитала у мене Кріспіна.

– Кадор дістав, – обмежилася я напівправдою, підводячи очі від тарілки. Обвівши ними приміщення, з полегшенням побачила, що на мене більше ніхто не дивиться. Усі повернулися до поглинання їжі та розмов. – Уявляєш, я тепер буду зачинена у своїй кімнаті, коли він того схоче! Йому дадуть ключа від моїх дверей!

Кріспіна в обуренні скинула брови. Я ж тяжко зітхнула.

– Тож я не думаю, що мені вдасться кудись вибратися сьогодні вночі, – закінчила я похмуро.

– Гадаю, Асдус щось придумає, – впевнено сказала вона, і її очі заблищали.

Схоже, сильно запала на рудого демона!

А може й справді щось придумає? Асдус – винахідливий тип, що не кажи.

Я трохи повеселішала, сподіваючись, що вночі зможу хоч трохи відволіктися від важких думок. І повеселішала ще більше, коли побачила, що Кадор не став сідати за наш стіл, а приєднався до наставників.

Схоже, життя налагоджується! Молі за статусом та видом їжі не належить з нами сидіти. Як же мене це тішить!

Я навіть стала з цікавістю розглядати тих, хто сидів за іншими столами – повернулася моя звична допитливість. Намагалася відшукати відмінності в новообернених, які перейшли на третю стадію, від звичайних людей та нас.

Їхня шкіра здавалася неприродно гладкою, наче мармур. Блідість посилилася, надаючи обличчю схожість зі скульптурною статуєю. Але все ж таки в них залишалося достатньо людського. Рухи не такі надприродно швидкі, майже невловні, ​​як у повноцінних вампірів. І міміка більш жива. Я придивлялася до їхніх ротів, намагаючись розгледіти ікла, але нічого не помічала. Може, ікла висовуються лише під час висмоктування крові з живої істоти? Треба якось спитати про це Базіану.