Глава 2

- Ірма, то не смішно. Ти постійно тікаєш, чому? - Каценко піднявся в ліжку.

- А хіба є сенс залишитись? Мені було добре, тобі, сподіваюсь, теж. Чи ти хочеш ще раз? - Допитливо і майже не нервово запитала Ірма в нього. Але все ж таки завищену ноту голосу Кац почув. 

- А чого ні? Нам завжди було класно разом. А ти бігала від мене, як від чорта лисого. 

- Кац, ми навіть не розмовляли ніколи. Щоразу лише секс.

- А ти намагалась хоч раз зі мною говорити?! - Кац зірвався на крик, -  ти втікала ще до того, як я прокинусь. В універі та гуртожитку - ігнорувала. Я намагався. Я писав. Дзвонив. Чого ж ти мовчала, якщо тобі треба було говорити?! 

- Де ти писав?! Жодного, жодного повідомлення! - Тепер кричала вже і Ірма. 

- Зараз покажу. - Він вистрибнув з ліжка навіть не прикриваючись поліз до кишені за телефоном.

Щось довго шукав там. Гортав. А Ірма чекала. І не могла повірити. А якщо і справді писав? Як вона не могла побачити? А дзвінки?

- Ось, дивись. Все зберіг. Щороку писав тобі на День Народження і щоразу тиша!

Ірма гортала всі його повідомлення, але вони навіть не доставлені. Відкрила віконце з інформацією про контакт.

- Це не мій номер, Богдан. Точніше він ідентичний моєму, але остання цифра. В мене - три, а тут чотири. Ти де його взяв? 

- В Олесі Ратуш. - Стрілецька так дзвінко засміялась, а Кац не міг зрозуміти, що не так. - Що таке? 

- Ти наче дикий, Олеська закохана в тебе була з першого курсу. Терорила усіх дівчат, хто зустрічався з тобою. І сварилась, і навіть бійками погрожувала, дякувати Богу до цього не дійшло. Тому я не здивована, що вона могла дати тобі невірний номер. - Ірма не припиняла сміятись. І так в неї це виходило добре, що Кац пригадав сьогоднішній вечір, коли побачив її після стількох років.

Зустріч з партнерами завершилась й далі вечір «без краваток», бо домовленості з холдингом рідного дядька, то хоч і умовність, про те, в бізнесі родичів немає і спочатку домовились, а потім відпочити, і так би мовити закріпити результат.

Він повертався з вбиральні, коли проходячи повз столик почув її. Ту, котру намагався забути, але завжди пам‘ятав. До столика свого не повернувся. Зупинився біля барної стійки, замовив собі склянку рому і розглядав її. Вона стала ще кращою. Тепер в очах відображалась не лише свіжа юність, але й дорослість і мудрість.  Вона сиділа на дивані, темне волосся спадало на плечі. Контрастний блакитний спортивний костюм з кроп-топом. І навіть в такому вигляді Ірма була максимально жіночною. Вона сміялась. Відкрито і дуже сексуально. Він бачив як її розглядають чоловіки в залі. Бісило. А якщо в неї хтось є? Богдан сподівався, що немає.

Компанія Ірми почала збиратися. Кац вийшов на вулицю та пройшов до своєї автівки. Ірма щось чекала. Напевне таксі. Кац під’їхав до неї та відкрив вікно з боку пасажиру.

- Підвозити не треба. - Відрізала Стрілецька, навіть не глянувши в бік Богдана. 

- Впевнена? - Ірма здригнулась. По тілу розлилося тепло. Цей голос вона впізнає з тисячі. 

- Богдан? 

- Я, Стрілецька, я. То як? Куди тобі? 

- Додому.

І відповіла так, ніби Кац знав де вона живе. Вона сіла на пасажирське місце, мовчки. А потім розвернулася напівбоком, та прийнялась розглядати хлопця. У світлі фар зустрічних машин та вуличних ліхтарів Богдан виглядав дуже гарно. Спокусливо. Очі Ірми опустилися на його губи. Серце забилося частіше, а внизу живота стягнуло тугий вузол.

- Довго будеш розглядати мене, Стрілецька? 

- Довго. Давно тебе не бачила. Час тобі личить. 

- Тобі теж. Виглядаєш прекрасно. 

- Дякую. Мені на Тичини 50. - Ірма нарешті згадала, що потрібно сказати йому адресу. 

- Добре.

На світлофорі Кац повернувся до неї. Розглядав.

- В тебе хтось є? - Вирвалось в Богдана швидше, ніж встиг подумати. 

- Трохи бестактне питання, тобі не здається? - Ірма була збита з пантелику.

- Трохи. Але все ж таки? 

- В мене нікого немає. А ти? 

- Я один.

Машина поїхала далі. Звернувши на прибічну вулицю, Кац зупинився.

- Ми наче ще не приїхали. - Стрілецка розглядала пейзаж за вікном. 

- Не приїхали. - Богдан кивнув. 

- А чого зупинились? - Не розуміючи запитала Ірма та розвернулась до нього.

Він розглядав її дуже жадібно. Там в очах плескалось все. І бажання, і пристрасть, і ще щось незрозуміле для Ірми. Богдан приблизився до неї:

- Якщо ти проти, я зупинюсь. - І поцілував її.

Ірма навіть якби захотіла, то не змогла б відштовхнути Богдана. Ірма перелізла до нього на коліна.

- Стій, солоденька, зараз, 5 хвилин і ми продовжимо.

Богдан виїхав знову на дорогу і через 5 хвилин вони заходили, якщо не забігали до «Blue Pearl Hotel».

Реєстрація. Люкс на 7 поверсі. Панорамні вікна з видом на Дніпро.

І так все це було правильно. Богдан. Ірма. Білі простирадла. Але вона знову тікала. І це зовсім не подобалось Богдану.