Глава 4

– Стоп. А чого так спокійно?

 Ми влились у потік машин, що рухався головною дорогою. Жодної погоні не було.

– Схоже вас дійсно не помітили.

– Як можна було нас не помітити коли ми так необачно побігли???

– Схоже шелест листя під вікном прибиральницю не дуже здивував, а людина вгорі відійшла від вікна.

– Може й так.

 Моя стурбованість не проходила. Дивно все це, як працівники такого важливого місця могли бути неуважними? Або просто нам дуже пощастило. Сподіваюсь, в майбутньому проблем через це не буде, ще ж тільки початок справи.

За вікном уже була ніч, та бар’єр можна перетнути в будь-який час, навіть коли комендантська. Здебільшого так влаштовано, бо доступ мають тільки вузьке коло людей зі спеціальними професіями. Розраховано на їх вірність державі. Хто ж знав, що якийсь парубок стане на наш бік.

– Стоп.

– Що таке?

– Якось ти мало розповідав про те, ким працюєш.

– І все ж ви мені довіряєте. – Карл усміхнувся самими кутиками.

– Не те, щоб у нас був вибір. Тож, все таки хто ти?

– Кур’єр.

– Що??? Це жарт?

– Чому відразу жарт, я серйозно кур’єр.

– Гаразд, питання інше, що ти доставляєш?

– Отут уже влучно спитала. Всяке різне, якщо просять документи перевезти з одного міста до іншого, передати повідомлення в письмовому вигляді, книжки до бібліотек заводжу, тому з однокласницею і бачимось, але то зрідка, в основному папірці якісь.

– Карле, ти саме та людина, що нам потрібна. – Роуз висловила першу думку.

– Хахахах шукаєш вигоду у всьому? – хлопець звертався уже до неї.

– Не те щоб, просто підкреслила твою перевагу.

– Оу, тоді дякую.

Вона мала найм’якіший характер з поміж нас. Дійсно, найгірші часи настануть тоді, коли вона роздратується чи нанесе комусь шкоду. Такого не було ніколи.

– Що ви саме мені корисного можете принести?

– А? – Я поринула у думки і не відразу почула звертання.

– Кажу, викладайте корисну інфу, звичайно якщо дістали.

– Брі, чого ти така тиха сьогодні. Розкажи найцікавіше.

– Нууу, наше коло підозрюваних зменшується, хоча не те щоб воно було сформоване. Маю на увазі, влада не винна. Вони певною мірою може й дотичні до проблеми, але точно не створили її.

– Тоді хто міг бути зацікавлений в таких жахливих речах?

– Хтось із населення, я б сказала, середній прошарок суспільства, явно не високопосадовець, але й не звичайна людина.

Нам залишилось проїхати пару вулиць до будинку.

– Пропоную сьогодні відпочити. Завтра ще раз все добре обдумаємо, та швидше за все знову поїдемо в бібліотеку. – Підвела підсумок я.

***

Шість годин спроб поспати. З сусідньої кімнати хтось уже прокинувся і йшов коридором. Я збирала докупи частини пазлу, намагаючись знайти зачіпку, аби хоч щось сказати іншим за сніданком. Надія була на їх ідеї. На приклад, Брі, вона ж пильний спостерігач та аналізатор, їй тільки дай матеріал і вона відразу зробить висновки. Тільки досі ще не доводилось мати справ такого масштабу. Та як би не було важко, механізм уже запущений.

Важко відірвавши голову від подушки і натягнувши штани, я пішла в ванну. На щастя, нікого не зустрівши по дорозі, я могла ще трохи спертись на раковину і упорядкувати вир у голові. Виглядаю нормально, хоча синці під очима явно стали виразніше, плеснула холодної води в обличчя. Хух, вид не змінило, та прокинутись остаточно допомогло.

Хтось постукав у двері.

– Ти довго ще? – це була Брі. Наче матеріалізувалась з думок.

– Якраз виходжу.

– Супер, я швидко, зараз спущусь на сніданок.

– Роуз прокинулась чи не знаєш?

– Поняття не маю.

Я все ж таки пішла сходами до низу на кухню, оминувши кімнату Роуз. Ми не спішимо, хай виспиться хоч хтось. За столом сидів тільки Карл.

– Добрий ранок.

– Подивимось пізніше чи буде він добрим.

– Песимістично.

– Як є.

З цими словами я налила собі кави.

– Там в холодильнику є бутерброди. Бери, бо я уже поїв.

– Шикарно, дякую.

– Чому ти робиш це?

– Що саме роблю? – Я не відразу зрозуміла сенс його питання, адже навряд чи він стосувався поїдання сніданку.

– Рятуєш незнайомих людей, на яких тобі байдуже.

– Хто сказав що я рятую людей.

– Тобто?

– Ну це розслідування надало нам мету жити після втечі, певний екстрим, що змушує тебе почуватись живим.

– Це трохи егоїстично.

– Не правда, хоча ми й робимо це з власного інтересу, все ж таки важливим фактором є і те, що це важливо для суспільства. Тобто, ці дії є певною рушійною силою, і хоча ми не уявляємо себе з купою нагород, приємно знати, що твоя справа має сенс.

– Оу, зрозуміло.

– Привітики! – Брі приєдналась до нас, явно в дуже хорошому гуморі.

– Я сходжу по Роуз. Уже час братись до роботи.

Сходи не видають ні скрипу. Стукаю у двері її кімнати і повільно відчиняю двері. Спочатку проглядаю в щілинку, а вже впевнившись, що вона досі не встала впевнено проходжу в середину.

– Роооуз, Роооуз, – тихо шепочу присівши біля її обличчя.

– Ммм, – вона не охоче привідкрила одне око.

– Чааас вставати, – спеціально вимовляю трохи протяжно, наче наспівуючи.

– Ще хвилинку, – бере і просто відвертається від мене.

– Ну ні, так не піде.

Встаю і трохи підкрадаюсь до нижнього краю ліжка. Вона тихенько сопить, нічого не підозрюючи. А я тим часом хватаю її за щиколотки та починаю тягнути додолу.

– ААААА ЩО ТИ РОБИШ???

– Буджу тебе, - я зупинилась так, аби вона не впала повністю.

– Дуже приємно, дякую! – З обуренням сказала вона і почала підійматись.

– Ну що ж поробиш, це найдієвіший спосіб. – Відповіла їй я, широко усміхаючись. – Та ладно, не дуйся ти. Пішли краще до інших, тобі сніданок залишили.

– Ех, та пішли ж уже, раз підняла мене, тільки умиюсь швиденько.