Глава 2. Межі дозволеного

Глава 2. Межі дозволеного

«Кожна межа існує лише до того моменту,

 поки хтось не вирішить перевірити,

чому її взагалі встановили».

— Приказка абзуїтів Нарукхету,

записана збирачем усної словесності

 Азаміром Рабу-Келетом у 589 р. П.У.М.

(достовірність джерела оскаржується)

«Угода з демоном вважається дійсною,

якщо обидві сторони однаково переконані,

що перехитрили одна одну».

— Зулкарський звід демонологічного права,

табличка № 441

Фока напружено думав.

І сама Сках, і Хісей неодноразово наголошували йому на тому, що вони мають не привертати до себе зайвої уваги, і по можливості уникати сварок, бійок та інших зіткнень.

Спочатку все йшло добре. День за днем ельф ходив у якусь споруду з книжками (за підрахунками напівгнома за цей час він мав би вже прочитати їх усі), а ельфійка із собакою ходила по лікарям, хоча сама казала, що не вірить у лікування.

Фока повинен був бути охоронником. Прокладати шлях крізь натовп, відганяти попрошайок та кишенькових злодіїв. Пару разів люди, які показували їм дорогу, приводили їх у тупики де на них чекали охочі їх пограбувати, але напівгном швидко переконував їх у марностості цих зусиль. Сках навіть не доводилося самій застосовувати силу.

Але сьогодні все пішло інакше.

Вони сиділи на прийомі у лікаря, яка була темною ельфійкою. Це була трохи моторошна, хоча і доброзичлива жінка із чорною шкірою та очами, що виблискували червоним у тьмяному світлі кристалів. Світла було вочевидь недостатньо для того щоб розігнати темряву, однак темну ельфійку це влаштовувало, а сліпій мавці було байдуже, тому єдиним незадоволеним був напівгном. Крім того йому дуже не подобалося, що в льосі, де вони знаходилися, смерділо цвіллю та грибами.

Лікарка мабуть була дуже розумна, оскільки швидше за інших зрозуміла, що очі Сках випалені проклятим залізом, і лікуванню це не піддається. Разом з тим вона здогадалася, що його супутниця не просто лісова ельфійка, а мавка, бо відчула, як та взаємодіє із грибами у приміщенні.

Розмова велася то торговою говіркою, яку Фока знав, то старою республіканською, яку він не розумів, і напівгном сидячи у темряві вже почав потроху засинати, коли раптом Сках сказала, що чує, як хто рубає дерево за два квартали звідси. Вона швидко розрахувалася із лікаркою та бігом кинулася шукати те саме дерево.

Фоці було байдуже на дерево. Свого часу він працював лісорубом та сам зрубав багато дерев. Але ельфійку це вочевидь дуже хвилювало, хоча коли вони вчора проходили крізь площу де рубили голову людині, вона не виявила до неї жодного співчуття.

Зараз вона стояла між старою акацією та сімома людьми із сокирами, міцно стискаючи в руках посох, і виглядала дуже рішучою. Сках не розуміла ашкаратську, і знала нею лише кілька фраз, у тому числі слово «ні», яке вона з холодним спокоєм промовляла, коли хтось намагався наблизитися до дерева. Собака біля її ніг гарчала.

Напівгном стояв поруч, готовий у будь-який момент вступити у бійку. Але ж бійки треба було якось уникнути, і він думав як.

Довкола збирався натовп охочих подивитися на безкоштовне видовище. Трохи поодаль з’явилися кілька вартових із довгими списами.

Фока знав, що у великих містах чим більше вартових ти поб’єш, тим більше їх потім прибіжить.

Щоб зробила на його місці Ілона? Мабуть розказала б якийсь смішний жарт, щоб розрядити обстановку. Але напівгном не дуже добре вмів смішити людей. Ідею про те, щоб зняти штани та показати голу дупу він відкинув.

Він поважав Сках, але те, що вона б зробила, він бачив і без того, бо вона це, власне, і робила. А він думав над тим, що можна зробити ще.

Мауріціо та Хісей йому не подобалися, бо були надто зарозумілі, однак вони точно щось би вигадали. Тим паче, що Хісей знав місцеву мову, і він відносився саме до їх групи.

До того ж споруда з книжками була зовсім неподалік, достатньо лише як слід гукнути.

— Хісей!!! — з усієї сили закричав Фока.

*  *  *

Ілона влаштувалася в тіні колонади навпроти бібліотечного фасаду — там, де тінь була достатньо широкою, щоб сховати мольберт, і достатньо вузькою, щоб виглядати невинно. Вона малювала вже третю годину. Рука рухалася впевнено, майже не думаючи — лінія карнизу, штрихування на рельєфі воріт, тінь від колони, що лягала на сходи під точним кутом, який змінювався що пів години і якій вона раз у раз мусила коригувати.

Кілька днів до цього вона витратила на те, щоб замалювати головний Храм Ашкаді та Палац Рівноваги, щоб не привертати уваги безпосередньо приступивши до бібліотеки.

Центральна Бібліотека Нарукхету теж власне виглядала як велетенський храм, який колись передумав бути храмом і вирішив стати сховищем для книжок. Масивні сходи, десятки вузьких вікон, статуї крилатих биків біля входу і занадто багато варти для місця, де люди добровільно читають.