Глава 25 Невидимі пориви

Ранок був ясний, але повітря відчувалося важким, мов усі потоки вітру намагалися затримати час. Амільсія стояла біля панелі, виводячи нові координати потоків. Вона відчувала, що навіть легкі зміни несуть у собі силу, яку раніше не помічала.
— Дивись, — показав Едвійт на голограму, — тут східний сектор реагує швидше, ніж мав би. Немов хтось підштовхує потоки.
— Хтось перевіряє нас на кожному кроці, — промовила Амільсія тихо. — І це вже не просто експеримент.
Меліна підійшла ближче, її погляд проймав, але обличчя залишалося спокійним:
— Не поспішай втручатися. Кожен рух має значення. Навіть якщо здається, що нічого не відбувається.
Амільсія кивнула, прислухаючись до поради тітки. Вона знала, що Меліна бачить більше, ніж говорить.
Тим часом Лімарія стояла у тіні дверей, майже непомітна. Її погляд стежив за кожним рухом Амільсії, кожним натиском кнопки. Короткі записи на планшеті знову відправилися у невідомому напрямку — сигнал, який збирав інформацію для Темлінга.
— Едвійт, ти помітив? — спитала Амільсія. — Вітер наче відгукується на щось інше, не на мене.
— Так, — відповів він. — Мовчання теж говорить. І воно стало гучнішим, ніж будь-які слова.
Амільсія повільно видихнула. Вона знала, що гра вже вийшла за межі лабораторії. Вітер у місті був живим свідком кожної дії — і, можливо, кожної помилки.
— Добре, — сказала вона, — будемо діяти як завжди: делікатно, але точно. Нехай ці потоки покажуть, хто на чиєму боці.
Меліна кивнула, тримаючи спокій, а Лімарія тихо відійшла, залишаючи тінь у коридорі.
І поки вітер закручувався над дахами Аерліса, кожен учасник цієї тонкої гри відчував: тепер усе вирішується у мовчанні — і воно може бути смертельним.