Глава 23 Коли мовчання говорить

Ранок у Аерлісі почався тихо, майже неприродно. Повітря не дзижчало, як зазвичай, і навіть легкий вітер здавався стриманим, обережним. Амільсія вийшла на балкон лабораторії, вдивляючись у місто, і відчула легкий холодок тривоги: кожен рух повітря мовчки попереджав про щось невидиме.
— Ти відчуваєш це? — запитав Едвійт, стоячи поруч. Його погляд сканував небо й поверхні дахів. — Немов все місто завмерло.
Амільсія кивнула.
— Це не просто вітер. Він… слухає. А ми… ми слухаємо його.
У кімнату тихо увійшла Меліна. Вона не дивилася на екрани, не торкалася панелі, а лише спостерігала.
— Вітер не кричить, — промовила вона спокійно, — але він говорить. Нам варто прислухатися.
Амільсія нахилилася над голограмою: потоки повітря були спокійні, але відхилення, які вона помічала раніше, тепер набували чіткішої форми.
— Сейран уже реагує, — сказала вона тихо. — Хтось намагається перевірити нашу систему.
Едвійт нахилився ближче:
— Це більше ніж перевірка. Хтось… стежить за твоїми кроками.
Амільсія повільно обернулася і побачила Лімарію, яка стояла в тіні дверей. Дівчина була спокійна, майже байдужа, але в її очах миготіла хитра обережність.
— Лімарія, ти…? — почала Амільсія, але слова застрягли в горлі.

Едвійт відчув, що Амільсія ще не бачить справжньої ролі сестри.
— Вона мовчить, — лише промовив він, стискаючи руку Амільсії. — Але все, що відбувається, вона помічає. І це важливо.
Меліна тихо посміхнулася:
— Інколи мовчання важливіше за слова. Іноді воно дорожче за будь-яку пораду.
Вітер піднявся трохи вище, ніж зазвичай, ніби підтверджуючи слова Меліни. Він більше не був хаотичним — тепер він слухав, а відтак реагував.
— Добре, — промовила Амільсія, — будемо діяти за всіма правилами. Кожен рух має сенс, і кожне мовчання може сказати більше, ніж слова.
Лімарія тихо відійшла до дверей, її тінь розтягнулася по стінах лабораторії. Хоч Амільсія не могла розпізнати задумів сестри, читач уже міг помітити холодний відблиск розрахованих рішень у її очах — натяк на плани, які ще не були очевидні для головної героїні.
І поки вітер обертався над містом, кожен — Амільсія, Едвійт, Меліна і Лімарія — знав: гра лише починається. Не контроль потоків, а гра за довіру, родину та власний вибір.