Глава 23 Коли мовчання говорить

Ранок почався тихо, але напруга в повітрі відчувалася гостріше, ніж будь-коли. Амільсія стояла біля панелі, спостерігаючи за потоками вітру над Аерлісом. Кожен рух повітря був точним і несподіваним одночасно.
— Дивись, — тихо сказав Едвійт, показуючи на східний сектор, — ці дрібні відхилення… вони не випадкові.
Амільсія нахилилася над екраном, відчуваючи знайомий холодок тривоги.
— Це хтось перевіряє нас на слабкість, — відповіла вона. — Але хто…?
У цей момент до кімнати тихо увійшла Меліна. Вона була сонна, але обличчя мало серйозний вираз.
— Тобі краще не перевантажувати систему сьогодні, — сказала вона спокійно. — Вітер занадто чутливий.
Амільсія зітхнула, спостерігаючи, як тітка повільно пройшла до панелі.
— Меліно, — запитала вона обережно, — ти теж бачиш ці дрібні відхилення?

— Так, — кивнула тітка. — Вони… занадто точні, щоб бути випадком. Хтось знає твої рухи.
Амільсія похитала головою. Хто ще міг так добре читати її дії, крім Едвійта? А потім її погляд випадково впав на Лімарію, що тихо стояла біля дверей, ніби випадково, і спостерігала за всім.
— Лімарія, ти… — Амільсія хотіла запитати, але щось у позі дівчини змусило її замовкнути.
Едвійт помітив це і нахилився ближче:
— Вона спостерігає. Але не просто так.
Амільсія втягнула повітря. Дрібні відхилення, які вона раніше списувала на хаотичність, тепер мали закономірність. Хтось уважно слідкує за її кожним кроком.
— Меліно, — промовила вона тихо, — це не твоя робота?
Тітка лише похитала головою:

— Я хочу тебе захистити. Іноді захист означає… стримувати. Але це не все, що відбувається.
Амільсія глянула на Лімарію. Її погляд був спокійний, майже байдужий, але в ньому ховалася таємниця, яку не розкриєш словом.
Вітер піднявся ще вище, обертаючись довгими потоками над дахами. Кожен рух відгукувався у серці Амільсії, мов заклик: «Пильнуй. Вони близько».
— Добре, — сказала вона нарешті, — будемо грати за всіма правилами. Тільки так можна зрозуміти, хто на чиєму боці.
Едвійт кивнув, стискаючи руку дружини. Меліна стояла поруч, мовчки, спостерігаючи за реакцією системи. А Лімарія відступила до дверей, і в той момент у глибині її очей мелькнув холодний відблиск — натяк на плани, які Амільсія ще не могла розпізнати.
І поки вітер закручувався над містом, кожен знав: зараз починається новий рівень гри. Не просто контроль потоків — гра за довіру, сім’ю і власний вибір.