Глава 16 Перші тривожні сигнали

Амільсія стояла біля великого екрана в лабораторії. Потоки вітру, які вона звикла відчувати і передбачати, цього разу рухалися інакше. Ніби хтось тихо підкрався і змінив ритм планети, не порушуючи гармонії повністю, але достатньо, щоб помітити.
— Це не просто коливання, — сказала вона, більше собі, ніж Едвійту. — Хтось втручається.
Едвійт нахилився над картою. — Дивись тут і тут. Ці відхилення збігаються з моделями, що ми раніше вважали стабільними.
Амільсія зітхнула. — Тонко. Дуже тонко. Хтось знає, як працює система, але не виставляє себе на показ.
— Можливо, це Сейран, — тихо зауважив Едвійт. — Вони завжди прагнули контролювати навіть дрібниці.
Вона відвела погляд від екрана і подивилася на місто через прозоре скло лабораторії. На дахах вітри обережно згиналися, змінювали траєкторії, якби хтось проводив невидимі лінії. Люди на вулицях відчували прохолоду, але ще не розуміли, що це сигнал — не природи, а втручання.

— Я не дозволю їм зробити з вітру зброю, — тихо промовила Амільсія, стискаючи руки. — Якщо планета відповідає на мене, значить, відповіді будуть і на них.
На терасі лабораторії в повітрі пролунав легкий шелест — сигнал від датчиків зовнішньої атмосфери. Амільсія підняла погляд: лінії вітру над Аерлісом вже не рухалися у звичному ритмі. Це був малий, але дуже показовий вплив.
— Тонкий, — сказала вона. — Хтось грає з нами, але не ризикує.
Едвійт дивився на неї з тихим запитанням у очах.
— Що робимо?
Амільсія зробила крок до панелі, торкнулася голограми. Лінії повітря обережно, але впевнено реагували на її дотик.
— Ми спостерігаємо, — відповіла вона. — І діятимемо тільки тоді, коли зрозуміємо, хто і чому.
У цей момент на персональний комунікатор знову надійшло коротке повідомлення. Без підпису, але гучне по суті:

«Кожна дія має свого спостерігача. Не всі ще готові до змін»
Амільсія повільно видихнула.
— Почалося, — сказала вона, і вітер, немов підтверджуючи її слова, легенько обігнув лабораторію.