Глава 15 Тіні над Сейраном

Далеко на сході Нейтіалії, над містом Темлінг, повітря було рівним, майже застиглим. Сейран дихав власним ритмом — контрольованим, точним, без випадковостей.
У великому кабінеті на вершині купола стояв Темлінг, дивлячись на панель із моделями атмосфери. Лінії вітру, які рухалися над Аерлісом, уже відхилялися: хтось намагався перевірити, чи система Амільсії відповідає реальності.
— Вони думають, що це просто експеримент, — тихо сказав радник. — Але тепер можна налаштувати потоки під нас.
— Не під нас, — відповів Темлінг, — під нашу перевагу. Планета має підкорятися, якщо ми хочемо стабільності.
Він підняв руку, і на голограмі виділилися кілька ключових регіонів Аерлісу. Потоки вітру піднімалися, сповільнювалися, змінювали напрям. Все дуже делікатно, майже непомітно.
— Тонко, — продовжив радник, — але це вже сигнал. Вони побачать: хтось втручається.
Темлінг кивнув, не відводячи погляду.
— Саме це нам і потрібно. Щоб Амільсія і її прихильники зрозуміли, що планета — не лише їхня.
— А двоюрідна сестра? — спитав радник. — Вона готова діяти?
— Вона завжди готова, — ледь посміхнувся Темлінг. — Нехай спостерігає, збирає інформацію. Коли прийде час, ми отримаємо перевагу без відкритого конфлікту.
На мапі відобразилися нові сплески вітру — дуже слабкі, майже непомітні для звичайного ока, але для Амільсії це стане тривожним сигналом.
Темлінг відчував азарт. Контроль не починався з великого зіткнення — він народжувався у тінях, у дрібних рухах, у тих лініях, що змінювалися під його рукою.
— Якщо Амільсія зрозуміє, — сказав він, — вона почне діяти. І тоді все стане цікавіше.
На вулицях Темлінга вітер залишався спокійним. Або лише здавався таким. Насправді він вже підкорявся новим правилам, тихо, майже непомітно.
І світло на панелі голограми підкреслювало одну просту істину: почалася гра, де кожен крок вимірюватиметься не силою, а обережністю.