Глава 14 Тонкі лінії

День почався спокійніше, ніж попередній вечір, але Амільсія відчувала напруження. Лабораторія оживала від ранкових потоків повітря: прозорі лінії вітру на голограмі злегка тремтіли, реагуючи на її присутність.
Вона стояла біля панелі, переглядаючи останні прогнози та моделі. Не різкі коливання — тонкі, ледве помітні зміни, але досвід підказував: щось вже втручається у систему, і не для добра планети.
— Ці дані… — тихо промовив Едвійт, зосереджено дивлячись на карту. — Хтось спостерігає. Але не офіційно. Не з нашого сегмента.
Амільсія стисла губи. Це було не зламування — просто хтось цікавився, хто і як керує вітром.
У цей момент на терасі лабораторії з’явилася Лімарія. Сонце ще висіло низько, підкреслюючи рух повітря над дахами Аерліса.
— Ранок, — сказала вона, посміхаючись легко, ненав’язливо. — Ти знову з головою в даних.

Амільсія кивнула:
— Так. Вітер поводиться дивно. Деякі лінії не збігаються з прогнозами.
— Це вони намагаються приборкати твою систему? — тихо запитала Лімарія, стоячи збоку. Її погляд був уважний, але зовні — спокійний. — Як завжди, люди бояться змін.
— Так. І я боюся, що вони зроблять це не для всього світу, а лише для себе.
Лімарія спостерігала мовчки. Не втручалася, лише кивнула, ненав’язливо нахиливши голову:
— Ти завжди бачиш більше, ніж решта. Тільки не забувай: не всі дивляться на вітер, як ти.
Її слова звучали просто, але Амільсія відчула натяк. Хтось спостерігає. Хтось вже знає більше, ніж здається.
— Мені треба перевірити лінії ще раз, — сказала Амільсія, відводячи погляд від голограми. — Кожна деталь важлива.
Лімарія кивнула, майже непомітно усміхнулася і відійшла. Її присутність залишила легкий відтінок тривоги — тонкий сигнал, який Амільсія відчула, але не могла повністю розшифрувати.

Едвійт підійшов до неї:
— Вона була ввічливою. Не факт, що чесною.
— Я знаю, — відповіла Амільсія, дивлячись на карту планети. — Іноді найбільша загроза ховається за посмішкою.
На терасі повіяв вітер — легкий, але впорядкований. Він підтвердив: конфлікт уже почався, але поки ще на рівні спостереження.
— Нам доведеться бути швидшими, — сказала вона, відчуваючи відповідальність не лише за свій винахід, а за всю Нейтіалію.
І вітер, здавалося, уважно слухав, готовий реагувати на кожне рішення.