Глава 11 Тиша перед бурею

Амільсія сиділа за робочим столом, спостерігаючи за графіками. Дані з чотирьох країн Нейтіалії все ще миготіли різними кольорами, сигналізуючи перші реакції на її винахід. Вітер у кімнаті грав по-особливому, підкреслюючи напруженість моменту.
Вона глибоко вдихнула й зітхнула, коли почула легкий стукіт у двері.
— Хто там? — запитала, не підводячи очей.
— Це я, Мелiна. Може, я зайду? — прозвучав голос, теплий і впевнений одночасно.
Амільсія підняла голову. Її тітка, трохи старша, але майже однолітня, стояла у дверях з легкою усмішкою. Вона несла невеликий комплект матеріалів і блокнот.
— Меліно… — прошептала Амільсія, на мить забувши про цифри і карти.
— Амільсія, ти виглядаєш так, ніби світ ось-ось зійде з рейок, — сказала тітка, ставлячи речі на стіл. — Давай спробуємо з цим розібратися разом.
Амільсія посміхнулася крізь втому. Мелiна завжди вміла створити відчуття спокою, навіть коли навколо кипіли глобальні проблеми.
— Гадаю, ти зрозуміла, що це не просто експеримент, — сказала Амільсія, дивлячись на карту, де сигнали миготіли наче нервові імпульси.
— Так, — кивнула Мелiна. — І саме тому ми маємо діяти обережно. Я можу допомогти тобі з аналізом даних, організацією роботи, або просто бути поруч. Ти не мусиш тримати це наодинці.
Амільсія відчула хвилю полегшення. Ця підтримка, тепло тітки поруч, робила складний світ трохи простішим. Вперше за день вона змогла глибоко видихнути, відчути, що не одна.
— Добре, — сказала вона тихо, — тоді разом.
І коли вони сіли за стіл, вітер за вікном заграв новою мелодією — ритмом, який тепер відчувався і як зовнішній хаос, і як внутрішня підтримка. Амільсія знала: попереду складні рішення, але поруч є той, хто допоможе її пережити.