Розділ 15 "Нарада"

Кіра

— Не те. Все не те, — пирхаю роздратовано, знову відчиняючи шафу.

Я ще навіть не була на тій нараді, а вже втомилася, обираючи вбрання. Спідниця, блузка, кофтинка, кілька суконь… Нічого не підходить. А брючний костюм взагалі робить мене мужикуватою дівчиною. Нащо я його купила?

Йду на кухню, роблю ще одну чашку кави й випиваю біля вікна, спостерігаючи як зароджується новий день. Прокинувшись о п’ятій ранку, я прийняла освіжаючий душ, від якого змерзла, зробила макіяж та вклала волосся, а потім зависла біля шафи і досі не можу зробити вибір. Це моя перша серйозна нарада, тому я трішки нервую. Навіть не трішки, але не можна цього показувати.

Так, добре, буде спідниця й блузка. Офісна класика завжди в моді. Хоча, чому я повинна мати вигляд секретарки? Блакитну блузку лишаю, а спідницю змінюю на кашемірову, форми напівсонце. Те, що потрібно. Взуваю високі шкіряні чоботи на широких підборах і коротку куртку з хутряним комірцем. Стильно, зручно, красиво, але довго. Якщо я кожного разу буду стільки часу підбирати вбрання, то потрібно прокидатися ще раніше.

Документи у мене з собою, тому викликаю таксі і їду прямо до офісу Бережного. За десять хвилин до восьмої, заходжу до будівлі й намагаюся розібратися, куди йти далі. Бачу вказівник й прямую в тому напрямку, який вказує стрілка. Агенція знаходиться на першому поверсі, що дуже зручно для замовників, не доведеться довго шукати.

— Добрий день, — звертаюся до жінки років сорока за стійкою адміністратора. — Я на нараду. Кіра Яворська.

— Вітаю, міс Яворська, — мило усміхається. — Прошу, ваша перепустка, — кладе переді мною бейдж. — Кімната для перемовин прямо і наліво, кабінет генерального — весь час прямо.

— Дякую, — забираю бейдж і кидаю в сумку.

Йду у тому напрямку, який вказала жінка, відмічаючи, що інтер’єр оформлений у типовому американському стилі. Кімната для перемовин за матованою скляною перегородкою, з іншого боку знаходяться робочі місця менеджерів, далі кабінети. Бачу двері головного кабінету, але не йду туди, звертаю до нарадчої й без стуку повертаю ручку.

— Доброго ранку, — вітаюся голосно. На мене одразу звертають погляди кілька чоловіків. Данила серед них немає. Дивно. Великий бос запізнюється?

— Радий вітати, міс… — поспішає до мене один з чоловіків, простягаючи руку для привітання.

— Яворська, — збираюся потиснути йому руку. — Можна просто Кіра.

— Дуже приємно, Кіро, — замість того, щоб потиснути руку, він розвертає її й цілує. Підлабузник. Терпіти таких не можу. Альфонс. — А я просто Чарлі, — усміхається, навіть не підозрюючи, що він вже у списку бовдурів.

Так, в мене є такий список. Раніше він був порожнім, але віднедавна там з’явився Джек, а тепер цей хитрун. Про Данила мовчу, він в особливому списку пеньків і має там найвищу посаду.

Займаю місце біля генерального, бо так належить, навпроти мене сідає Чарлі, а поряд зі мною крісло порожнє, бо містер Доусон таки не приїхав. Вчора ввечері тато хвилювався стосовно сьогоднішнього дня, але усі ми розуміємо, що від таких ситуацій ніхто не застрахований. Я запевнила його, що впораюся і потім відзвітую. Я не боюся, просто у незнайомій компанії чоловіків відчуваю себе трішки незручно. Тим паче коли на мене кидає зацікавлені погляди чоловік навпроти.

Через кілька хвилин шурхотіння паперами бачу, що Чарлі позирає на годинник і теж дивлюся на свій: до наради лишилося дві хвилини. Підозрюю, що всі причетні вже зібралися, окрім великого боса.

— У нас все добре? — чую, як до Чарлі звертається інший чоловік. Той лише знизує плечима, дістає телефон і підозрюю, що збирається дзвонити босу, але двері відкриваються і з’являється він сам.

Ух, а розлючений який! Знову вкрав чужу валізу і звалив усе на когось іншого? Суворим поглядом оглядає усіх присутніх, швидко прямуючи до столу. На одну секунду ми зустрічаємося очима і аж відсахнутися хочеться, такий холодний його погляд.

— Усім доброго ранку, — лунає його грубий голос на усю кімнату.

Підлеглі щось мугичуть, вітаючись та випрямляючи спини, наче до класу увійшла вчителька. Стає смішно від такого порівняння, але я стримуюся, щоб не виглядати дивачкою, яка в таку напружену хвилину без причини усміхається.

— Доброго ранку, — промовляю, коли він сідає поряд. Навіть чую, як він видихає, наче справді дуже сильно спішив.

— Що ж почнемо, — кидає на мене погляд. — Якщо хтось… — замовкає, коли до кімнати заходить жінка зі стосом паперів у руках. Бачу, що їй дуже незручно, аж щоки палають. Збоку від мене пихкає генеральний. Он ти який? Моральний садюга! Вона ж на хвилину запізнилася, а в нього обличчя таке, наче всю справу запорола. — Якщо хтось не знає, це міс Яворська, — нагороджує мене коротким поглядом, — з командою якої ми й розпочинаємо новий проєкт.

Навпроти мене усміхається Чарлі, інші реагують кам’яними лицями. Оце тут дресирування. Мабуть, і камери у кабінетах є, і  штрафи за кожен невірний крок. Як тільки тато погодився з ним працювати?

Поки я літаю у своїх думках, він чітко та впевнено веде нараду. Деякі працівники щось записують, хтось тільки слухає і киває. А я собі просто сиджу, вчора я вислухала щось приблизно таке саме від тата, тому добре підготувалася. Потім дає слово мені, але я так розпинатися не збиралася, тому стримано усіх вітаю і висловлюю надію на вдалу співпрацю. На Бережного не дивлюся, бо шкірою відчуваю його погляд на собі. Він змушує мене трішки губитися, але голос впевнений і в цілому я усім задоволена, хоча це тільки початок і попереду набагато важливіша розмова. 

За сорок хвилин нарада завершується, працівники виходять і ми лишаємося утрьох.

— Запрошую на каву, — підходить Чарлі й подає руку. Утримуюся від коментарів, руку не подаю і мовчки підводжусь. Мені тільки залицяльника не вистачало для повного щастя.

— Ми вип’ємо у кабінеті, — говорить замість мене Данило, чим змушує на нього подивитися.