Розділ 4 "Життя продовжується"

Кіра

Голова болить так, наче під вухом б’ють в набат. Боляче навіть поворухнутися, здається, що вона розколеться на двоє. Не без зусиль розплющую очі, які фокусуються на ліжку. Спогади знову повертаються, віддаючи ниттям у серці. Вчора я лягла спати на підлозі, намостивши собі лежак з двох ковдр. Не спатиму на цьому ліжку. Сьогодні ж, якщо мене не доконає головний біль, піду до магазину меблів і придбаю нове, бо на дивані в кухні заснути не вдалося.

Випили з Раяном зовсім трохи, а до аптечки доводиться повзти на колінах. Навіть підвестися не можу, від болю аж мутить. Тепер лишається добратися до кухні і набрати води, щоб запити пігулку. Встаю, тримаючись за стіну, й дуже потихеньку чухаю в потрібному напрямку. Випиваю рятівну пігулку й притуляюся чолом об холодне скло вікна.

На вулиці сіро й вітряно. Січень забув, що він зимовий місяць і косить під осінній. Вітер гне дерева до землі. Він приніс зміни, яких я не чекала. Ех… Якби ще й біль забрав, що безжально крає серце.

Як мені витримати цей день? Через дві години маю бути на занятті, я ще місяць тому записалася на нього і пропустити ніяк не можу. Доведеться запастися знеболювальним і вперто йти до своєї мети, бо це дуже відомий дизайнер.

Помалу проходжу до ванної кімнати і залажу в душову кабінку. В дзеркало не дивлюся, почекаю поки голова заспокоїться. І так знаю, що красою я сьогодні не сяю. Зазвичай я приймаю гарячий душ з великою кількістю ароматного гелю, але сьогодні не завадить освіжити свої думки. Голова болить не від краплі спиртного, а від того розчарування і шоку, які вчора довелося пережити. Як він міг? Лягаючи спати, я наче й змирилася, що Джек чмо, але зараз образа з новою силою заповнює душу. Чому я вчора не врізала йому гарненько? Може тоді почувалася б краще?

Душ робить своє діло, але блакитні очі видають мій пригнічений стан. Тепер головне не захворіти від холодної води. Загортаюся у теплий халат і йду варити каву. Дістаю турку, набираю води, кладу в неї дві ложки кави, трохи цукру і граминку кориці. Люблю її аромат, але щоб не занадто. Каву п’ю перед вікном і думаю, як мені жити далі. Як сказати батькам? Кілька днів тому з захватом розповідала, як ми познайомилися і почали зустрічатися, а тепер маю повідомити про розставання. Не тримати ж мені в секреті від рідних цей етап зі свого життя? До того ж я не вмію брехати, якщо мама й вдасть, що повірила, тато завжди докопається до істини.

Швидко збираюся, тягну на вулицю усі пакети, що зібрала вчора, і жбурляю по черзі у сміттєві баки. Ось так потрібно викидати сміття з дому, одним впевненим махом.

Щільніше кутаюся у пальто і, оминаючи розкидані перед будинком речі Джека, поспішаю до станції метро.

— Кіро? — чую, що мене гукають і різко озираюся.

— Ой, привіт, — очам своїм не вірю, переді мною вчорашній знайомий.

— Як ти? — підходить до мене ближче і котить поряд мопед.

— Правду сказати? — з подивом дивлюся на його транспорт.

— За такі питання потрібно бити по губах, — бурчить сам на себе. — Довелося лишити свого друга під твоїм будинком, бо алкоголь з кермом не дружать.

— То я тебе змусила з самого рання летіти по мопед? — стає незручно. Вчора затримала, ще й зранку довелося через мене їхати сюди.

— Зате можу підвезти. Якщо не боїшся, — усміхається хлопець.

Вчора я була такою засмученою, що толком його й не роздивилася, а зараз помічаю, що він симпатичний і доволі високий. А ще у нього дуже гарна усмішка, вона не залишає байдужою і змушує теж усміхатися.

— Екстрим з самого ранку? — задумуюся, хоча вже знаю відповідь. — А чому б і ні?

— Тримайся міцно, — задоволено промовляє хлопець.

— До станції метро, — пищу, сідаючи ззаду і чіпляючись з усієї сили за його куртку.

— Доставлю з вітерцем, — каже голосно, перекрикуючи деренчання мопеда.

 Рушає різко, змушуючи ще міцніше вхопитися за нього. Холодний вітер б’є в обличчя, але я ховаю його, притискаючись до Раяна, і відчуваю кайф від їзди на звичайному мопеді. Може й собі навчитися водити щось ще, окрім автомобіля?

Лише за кілька хвилин опиняюся біля станції метро, а хотілося б покататися довше. Поряд з Раяном я, дивним чином, відчуваю спокій. Не думаю про зраду Джека і просто насолоджуюся спілкуванням. Наче ми старі знайомі, які разом вирішили покататися містом.

— Дякую, що підвіз, — встаю, осмикуючи пальто. — Не дуже тобі вчора перепало від дівчини?

— Сара запальна, але швидко відходить. Ти свого не передумала пробачати?

— Нізащо! — реагую емоційно. — Ти сам пробачив би?

— Навіть не знаю. Звісно, це неприємно і все таке, але …

— Не розчаровуй мене, — хитаю головою.

— Якщо кохаєш, можна пробачити навіть таке, — зітхає, а потім підморгує. — Гадаю, ти знайдеш гідного кандидата на роль хлопця, не варто перейматися через якогось мудака.

— От і я так думаю, — погоджуюся з ним тільки на словах.

Насправді я нікого шукати не збираюся. Вчинок Джека відбив будь-яке бажання мати пару. На жаль, почуття не можна викинути у сміттєвий бак, доведеться з ними боротися, поки остаточно не позбудусь. — Побіжу, у мене скоро заняття.

— Бувай, — киває. — Ти ж пам’ятаєш, що винна мені крильця? — запитує в спину.

— А я думала, ти не згадаєш, — усміхаюся, бо мені й справді хотілось би продовжити спілкування.

— От іще! Я схожий на дурня? Хто ж про таке забуває?

— Тоді призначаю зустріч у суботу в «Чікен хаус»

— Прийду, — широко усміхається Раян.

— З дівчиною познайомиш?

— Ну… Ні, — викликає сміх виразом свого обличчя. — Мені ще там працювати.

— Не боїшся, що я тебе спокушу? — прикушую нижню губу, щоб не розсміятися.

— А ти збиралася?

— Хто зна? — знизую плечима, розвертаюся і йду.

— А номер телефону даси? — долинає його голос.  

— Ти знаєш, де я живу, — кидаю й зникаю за дверима.

Дивне спілкування у нас виходить, ми наче й дружньо спілкуємося, але відчувається якийсь ледь вловимий натяк на флірт. І мені він подобається. Мені в принципі подобається флірт з гарними чоловіками, але я ніколи не вчинила б так, як Джек, бо маю повагу, в першу чергу до себе.