10. Щоденник з минулого

З Вентом ми незабаром помирилися. Серед його недоліків злопам'ятність і справді не числилася. Він швидко вибухав гнівом, але так само швидко і  забував образи. Тож незабаром ми забули той неприємний інцидент.

В цілому, можна сказати, моє життя налагодилося. Ніяких неприємних сюрпризів більше не траплялося - чи то зловмисники передумали чинити мені шкоду, чи це було важко зробити, бо я ніколи не залишалася наодинці. Завжди поруч зі мною хтось був - або Вент, або пан Деміан, або Фелікс. Із останнім ми встигли потоваришувати.

У нас із ним знайшлося багато спільного - наприклад, любов до читання. Фелікс обожнював різні  пригодницькі та героїчні книги і щиро вірив, що все, у них написане, відбувалося насправді. Мене дивувало, що у душі цього хлопця, який за свої шістнадцять років встиг побачити багато страшного і брудного, досі продовжували жити дитяча наївність і віра в чудеса. Принаймні він з великою наполегливістю продовжував мені натякати, що не проти б повчитися магії. А мені було незручно сказати, що у нього зовсім відсутні здібності до цієї справи, тому я й показала йому деякі найпростіші прийоми, і тепер він всерйоз вважав себе магом і так відрекомендовувався при знайомстві з молоденькими служницями, завдяки чому романтики в його житті не бракувало.

Дезі та її свита намагалися зовсім не помічати моєї присутності - навіть, якщо я була присутня на якомусь світському заході чи зустрічалася з кимось із них у переходах палацу, мені гордовито кивали чи вклонялися, не промовивши ні слова, і швидко йшли геть.

Проте з тієї причини, що я всюди ходила у супроводі Фелікса, перші красуні ліанорського двору  вирішили, що це така остання мода, і вважали справою честі не відставати від мене. Тож чи не кожна ( включно з принцесою) тепер мали симпатичних пажів, які тинялися за ними, мов ті собачки,  носили їхні  віяла, книги та корзинки з рукоділлям ( втім, ті корзинки використовувалися лише як бутафорія, жодна з панночок не вишивала і не плела, також я дуже сумніваюся, щоб вони коли-небудь розгортали ті мудрі книги, які, також наслідуючи мене, приловчилися всюди тягати за собою). Переважно ті дівчата проводили час у  обговоренні останніх новин та перемиванні кісточок своїм знайомим, а їхні слуги були змушені все те вислуховувати.

Втім, для мене була в тому користь. Бо я попросила Фелікса завести знайомства з іншими пажами, а що чоловіки в Ліанорі виявилися не менш балакучими від жінок, то молоді слуги у вільний від роботи час досить відверто обговорювали своїх господинь і все, про що ті точили ляси, певно, забуваючи, що хлопець у яскравій лівреї, який мовчки стоїть поруч - зовсім не предмет меблів. Тож після цих вечірніх посиденьок у колі інших пажів, Фелікс завалював мене такою масою інформації, що я могла б уже писати книги про життя світських левиць Ліанору. І книги ті, певно, мали б неабияку популярність, бо багато подробиць були вельми пікантного характеру. Втім, Фелікс говорив про все те з абсолютно невимушеним виглядом - адже йому дали завдання запам'ятовувати і докладати все, що почув і побачив,  тож він старанно його виконував, а те, чи  ця інформація не змусить його господиню червоніти - уже його не обходило.

Ось так ми досить спокійно прожили ці два тижні. Щоправда, я мало не забула про ще один незвичайний випадок, котрий трапився зі мною десь приблизно за тиждень до майбутнього весілля принцеси. Того дня ми з Феліксом сиділи в бібліотеці у пана Беркута - своєму охоронцеві я видала яскраво ілюстрований роман про лицарів Круглого столу, і він повністю заглибився у читання, а сама я ходила між стелажами і не знала, що мені вибрати. Майже все з того, що я хотіла опрацювати - а це, в основному, були старі книги з історії, філософії та медицини - я вже перечитала, а різна технічна література мене не цікавила. Залишалися ще художні твори, але мені було шкода витрачати на них час. Хотілося знайти щось корисне, що могло б знадобитися у майбутньому.

І коли я, витягнувши якийсь заснований павутиною старий том, побачила за ним невеликий записник, відразу зацікавилася - а може, там пан Беркут зберігає якісь свої секрети? Звичайно, чужі записи читати негарно, але хай кине в мене каменем той, хто хоча б раз у житті такого не робив... Тим більше, я лише одним оком гляну - і все...

Розгорнувши зошита на середині, я вихопила з тексту, написаного охайним, розбірливим почерком ( явно не скорописом пана Деміана, який я вже добре знала, і  щоб розібрати котрий, потрібно було добряче поламати собі голову). Це ж писала зовсім інша людина, і, мабуть, досить давно ( судячи з того, що чорнило вицвіло і самі записи були блідими, ледь помітними на пожовтілому папері). Але все одно ще можна було прочитати окремі місця щоденника - а що це був саме щоденник, і що належав він жінці, я зрозуміла, заледве пробігла очима перші рядки.

Незнайома авторка писала про якісь господарські турботи, вела списки прибутків і видатків, розмірковувала про погоду та майбутній урожай, записувала кулінарні рецепти. Здавалося, нічого незвичайного - і я вже збиралася закрити записник та поставити на місце на поличці, коли з нього випав окремий аркуш, написаний тим же почерком, але зовсім не схожий на решту нотаток. Скоріше за все, це був якийсь лист, вірніше, шматок листа - без початку та кінця, окремий аркуш. Інші, мабуть, десь загубилися, тож не було можливості дізнатися ні імені адресата, ані того, як звали відправника.

"... любий, я так тужу за тобою, що не можу передати словами, - прочитала я, - щоранку і щовечора я молю Вищі сили, аби повернули тебе до мене живим та неушкодженим, проте боюся, що це неможливо. Без тебе моє життя перетворилося у сумне і безрадісне існування. Не знаю, навіщо я це пишу, адже тебе уже давно немає на цім світі. І якщо Д. випадково прочитає ці рядки, вони його неабияк засмутять. Ти нічого не думай, він ставиться до мене дуже добре, огортає турботою та любов'ю. І мені часом стає соромно, що я не можу відповісти йому тим самим. Так, я його поважаю і ціную, але моє серце навіки залишилося з тобою. Що мені робити, який спосіб вигадати, аби стерти свою прокляту пам'ять і жити без неї? Вивчала я магію, і вже тут перечитала безліч розумних книг, та не знайшла способу боротися зі спогадами та жалем за минулим. Вони приходять уночі, мов той злодій, і крадуть моє життя. Тільки й тримає мене на цьому світі наш син, бо він дуже нагадує мені тебе..."