7. Петля на шиї

- Чи мені обов'язково це одягати? - спитала я Вента, крутячи в руці білу шовкову маску.

Після моїх виступів у ролі оповідачки в трактирі "Три кажани" маска для мене асоціювалася виключно зі сценою, де потрібно було бути в центрі уваги, а я так цього не хотіла. Здається, Вент зрозумів мене з півслова.

 - Повір мені, якщо всі будуть у карнавальних костюмах, а ти - ні, то на тебе усі витріщатимуться. Здається, це тобі потрібно зараз менше всього, Соловейку.

 - Так, ти маєш рацію, - я зітхнула і поправила перед дзеркалом сукню світло-кремового кольору, що вигідно підкреслювала фігуру. Я завжди була худорлявою, але зараз, певно через "цікаве становище", мої форми дещо округлилися. Хоча ніхто б іще не запідозрив, що я вагітна - занадто малий був термін.

Я надягла маску і розправила волосся. Можна було йти до залу, де, власне, і відбувалося святкування. Та Вент  ходив по кімнаті з неуважним виглядом, нібито щось збирався мені сказати, та не знав, як це краще зробити. Я вже встигла добре вивчити цю його манеру, тож напрямки спитала:

 - Що там іще? Маємо якісь неприємності?

 - Ні, з чого ти взяла? Та метушня навколо собачки уже забулася, королівський лікар оглянув його тіло та підтвердив, що тваринка отруїлася ягодами, а ти тут ні до чого.

 - І все-таки, ти щось приховуєш...

 - Це лише маленька дрібничка. Дано, я на цьому святі буду трішки зайнятий. Його Величність попросив мене заграти і заспівати для гостей. І мені незручно, що я кидаю тебе одну.

Я зітхнула.

 - Він вирішив експлуатувати тебе за повною програмою, поки ти тут...

 - Ну, він такий і є... Ти дуже гніваєшся на мене?

 - Та нічого... Я, мабуть, трішки побуду на бенкеті, а потім повернуся до своєї кімнати.

 - Знаєш, - промовив він, знічено посміхаючись, - я попросив свого друга, щоб він склав тобі компанію, аби тобі на цьому святі не було самотньо.

 - Навіщо це? - здивувалася я.

 - От побачиш, він  чудовий хлопець. Любить розповідати різні байки, у цьому ви навіть схожі. Та й взагалі, мені буде спокійніше, якщо знатиму, що ти не одна серед усіх цих людей.

Мені не дуже хотілося проводити вечір у компанії якогось там "байкаря", проте, щоб не ображати Вента ( адже він щиро вболівав за мою безпеку), я погодилася.

***

- Дано, це і є Алекс, мій друг дитинства. Ну, Алексе, передаю під твою опіку найцінніше, що маю, - Вент кивнув нам обом та спішно подався готуватися до виступу.

Ми з Алексом стояли якусь мить мовчки, ніби призвичаюючись один до одного. Проте загальна атмосфера карнавалу не дуже сприяла світській бесіді, а  маски на наших обличчях не дозволяли добре роздивитися співрозмовника.

 - На таких святах я зазвичай відчуваю себе не в своїй тарілці, - зрештою озвалася я. - Таке враження, що, одягнувши маскарадний костюм, кожен не є сам собою, а грає якусь роль.

- А так воно і є, - погодився Алекс. Він мав приємний голос і посмішку. Мабуть, і сам був дуже симпатичним. Принаймні, його невимушена і розкута манера спілкування свідчили про те, що з представницями протилежної статі він легко знаходить спільну мову.

 - Може, десь присядемо? - запропонував він.

Цього разу по краях зали стояли невеликі столики, кожен із них був сервірований на чотирьох чоловік. Слуги розносили різні закуски, фрукти, солодощі, наливали усім бажаючим вино. До нас теж, варто було лише присісти, підбіг молодий хлопець у червоній лівреї, спритно відкоркував пляшку та наповнив келихи.

 - Ну що ж, Даночко, вип'ємо за знайомство? - запропонував Алекс.

Я зробила лише один ковток і відставила келих. Взяла з тарілки дольку апельсина, потім трішки винограду. Взагалі мені добряче хотілося їсти, але було чомусь соромно при цьому Алексові з його вишуканими манерами наминати бутерброди.

 - Може, перейдемо на "ти"? - продовжував мій новий знайомий.

 - Що ж, я не проти, - насправді, мені  це не дуже сподобалося, бо я ж його зовсім не знала. Але він кращий друг Вента... Тож дійсно, мабуть, краще  було обійтися без церемоній.

 - Я трохи навіть заздрю Вентові, він такий щасливчик, - Алекс уже випив своє вино і, не чекаючи, поки нагодиться слуга, налив собі ще. - Таку красиву наречену собі знайшов... А ви теж чародійка?

 - Так, - відповіла я.

 - О, це страшенно цікаво. А я отримав фах юриста.  Це у нас, так би мовити, родинна справа, мій батько - королівський правник, то й я вже наслідував його приклад.

 - Це хороша професія, - відповіла я.

 - Так, але трохи нудна. От вам, магам, добре - у вас завжди стільки пригод!

 - Ну, можливо, у когось із магів робота пов'язана з пригодами, але я проста цілителька, тож у моїй справі немає нічого надзвичайного.

 - Все одно, - він узяв з тарілки канапку та одним махом відкусив половину, - ви стільки всього знаєте і вмієте. Он моя кузина Мюріел тільки півроку провела на магічному факультеті, та все одно  навчилася різним фокусам. А уявляю, що ви можете після повного курсу навчання! Вент мені якось показував...

Я не дуже уважно слухала його балаканину. Цей Алекс - кузен Мюріел! Чому Вент мені про це не сказав? Не думаю, що йому невідомі їхні родинні зв'язки. Скоріше, спеціально приховав цю інформацію, бо знав, що вона видасться мені неприємною.

До речі, самої Мюрі я ніде не бачила. Хоча усі ці люди в масках були на одне лице, важко було когось впізнати серед барвисто вбраного, галасливого натовпу, що пив, їв, сміявся. танцював і в цілому насолоджувався життям.

Я повернула голову і поглянула на підвищення, де знаходилися музиканти. Крім Вента, там було ще троє чоловіків з різними музичними інструментами.

 - Гарно співає, - сказав Алекс, перехопивши мій погляд. - Це в нього ще з дитинства. Голосище такий був - ух! Але, як померла його мати, то він на цілий рік замовк. Ні слова від нього не почуєш. А потім потроху розспівався знову.

Це була сумна пісня, і, слухаючи її, я відчула, що в мене аж сльози навертаються на очі. Так було завжди, коли Вент співав - йому всі вірили -  здавалося, усе, про що йдеться в пісні, він переживає сам у цю хвилину.