Крамниця була безлюдною. Високі полиці, на яких стояли найрізноманітніші товари, в більшості своїй магічого призначення, тягнулися від підлоги до самої стелі. Чудові золоті та срібні прикраси, вироби з коштовного каміння лежали у засклених вітринах на білому оксамиті, підсвічені спеціальними синюватими кристалами, які мені привезли спеціально з Землі скель - як кажуть, під особисте замовлення. У повітрі витав невловимий аромат східних прянощів та ароматичних олій.
Раптом двері рипнули, задзеленчав маленький срібний дзвіночок у вигляді клітки з птахом, котрий сповіщав - до нас прийшов відвідувач. Я подивилася у вікно свого робочого кабінету, котре виходило в торгівельну залу - з того боку воно виглядало як дзеркало, і ніхто не міг здогадатися, що через нього хтось за вами спостерігає.
Делія, що нудьгувала за прилавком, читаючи підручник з травознавства, підвела голову та приязно всміхнулася покупцеві. Я не бачила його обличчя, бо він стояв до мене спиною. Це був високий чоловік з довгим світлим волоссям, що спадало на плечі, в чорному плащі, який на правому плечі був сколотий срібною застібкою у вигляді стилізованої хмари з блискавкою.
"Маг, - подумала я. - Проте якийсь незнайомий, я жодного разу тут його не бачила. Мабуть, один із тих, котрих Назір позвозив з усього світу для цього свого експерименту. Ну що ж, і мені з того є якась вигода. Бо усім магам час від часу потрібні як не інгредієнти для їхніх еліксирів, так ті чи інші ритуальні предмети. А чарівниці страшенно полюбляють коштовності. Тож без роботи ти, Даночко, не залишишся..."
Відвідувач ввічливо звернувся до Делії, вказуючи рукою на одну з полиць. Я не чула, про що вони говорили, та певно пан маг хотів поповнити свої запаси трав, бо дівчина почала викладати на прилавок різні коробочки та скляночки, а він схвально кивав головою. Тоді дістав невеликий мішечок, склав туди свої покупки та розплатився з продавчинею. Мабуть, сказав їй якийсь комплімент, бо Делія стримано посміхнулася. Вона завжди була серйозною дівчиною і не фліртувала з покупцями.
Чоловік у чорному зробив кілька кроків до виходу, та раптом розвернувся й подивився прямісінько в моє дзеркало.
- Виходь, Соловейку, - промовив він. - Я тебе бачу.
Я злякано відсахнулася од вікна. Ні, цього не може бути. Це не він! Мені усе це сниться...
***
І справді, це був усього лиш тільки сон. Я розплющила очі і побачила, що моя голова лежить на плечі Вента, а він обіймає мене і кліпає очима, наче не може зрозуміти, де знаходиться. Видно, також щойно прокинувся.
- Тобі знову щось наснилося, - констатував він.
- Ага, ти ж знаєш, у мене таке буває.
- Я злякався, подумав - у тебе щось болить.
- Невже я кричала?
- Та ні, ти поводилася тихо, але якось так уся затремтіла, немовби побачила щось дуже страшне.
- Та дрібниці, не звертай уваги!
Він притулився чолом до мого чола і зазирнув мені в вічі.
- Ану розповідай, чому ти так себе поводила? - жартівливо пригрозив. - Можливо, тобі наснилося не щось страшне, а навпаки? І тремтіла ти не від страху, а від....
Я поклала палець йому на губи.
- Ти, як завжди, потрапив пальцем у небо зі своїми жартами. Ну добре, я розкажу, бо цей сон стосується і тебе...
Він підклав під спину подушку і всівся на ліжку, притягнувши мене ближче до себе.
- Певно, розповідь буде дуже цікава. Я вже в передчутті чогось такого...
Його очі сміялися, а рука вже опинилась у мене під сорочкою. Я ляснула його по пальцях.
- Не заважай. Це дуже серйозний сон. Але я не можу зрозуміти, що у ньому зашифровано.
- Ну, давай спробуємо розібратися разом. - погодився Вент.
- Мені наснилося якесь дивне місце - щось ніби схоже на крамницю, де продаються різні магічні речі. І я знала, що ця крамниця належить мені, я її власниця. І от я сиджу в кімнаті, а тут заходить чоловік в чорному плащі...
- А потім виявляється, що це вампір з отакенними-от зубами! - Вент скорчив страшну гримасу. - Чому всім дівчатам час від часу сняться вампіри?
- Венте, до чого тут вампіри? Той чоловік - він був якийсь дивний. У чорному плащі, а на плечі срібна застібка - хмара і блискавка. І весь у чорному, з довгим світлим волоссям, а ще на обличчі в нього був дивний шрам - отут, на щоці. І я подумала, що це пан Меч.
-Отакої, він тобі навіть сниться, - голос Вента раптом став серйозним, він трохи відсунувся від мене. - Я думав, після закінчення навчання цей чоловік залишить тебе у спокої. Він і так зіпсував усі наші плани, і замість Мірте ми їдемо жити до вашої Столиці. Через що ти увесь час зітхаєш і депресуєш. Так навіть уві сні він тобі спокою не дає...
- Венте, ти ревнуєш? Це смішно. Втім, можеш бути спокійним, бо це був не пан Веріус. У нього немає такого шраму на обличчі, і застібка геть інша - і ти це чудово знаєш, що носить на плащі він зображення меча, а не блискавки.
- То хто ж це був, той загадковий чоловік з твого сну?
- Це був ти...
- Ото маячня! Але у мене теж немає ні шраму, ні блискавки. І довге волосся та чорний колір в одязі я терпіти не можу...
- І все одно це був ти, Венте!
- Що ж, припустімо це був я, і що далі?
- Нічого, я прокинулась. Але у мене залишилося таке відчуття... знаєш, як буває, коли тобі здається, що бачиш якусь примару.
- Ну все, - він схопив мене в обійми і перекинув на спину. - Мало того, що я снюся тобі в такому непривабливому вигляді, то ще й ти називаєш мене примарою! Таке точно заслуговує на покарання!
Я навіть не пробувала йому опиратися. Хвиля бажавння затопила мене і змусила забути про все на світі, навіть про той чудернацький сон.
Та коли ми вже лежали, обійнявшись і переводячи дихання, я раптом згадала:
- Нам же сьогодні на прийом до короля! Венте, котра година?
Ми дружно підняли голови і глянули на годинник, що висів навпроти ліжка. Стрілки показували чверть на дванадцяту.
- От дідько, що ж ми так заспали, - пробурмотів Вент. - Отож, маємо зовсім небагато часу на збори.