Розділ 50

Азарг повернувся раніше, ніж вони очікували. Двері відчинилися різко — але тихо. Він зайшов і одразу зачинив за собою, опустивши засув.

— Встаємо, — коротко сказав він.

Кайл уже не спав. Батько залишив його сторожити кімнату, поки ходив за покупками.

— Що?

— Йдемо. Просто зараз.

Алія підвелася, миттєво скидаючи з себе рештки сну.

— Чому?

Азарг не став сідати. Він уже зняв сумку з плеча й перекладав частину покупок до їхніх речей.

— На ринку й у селі неспокійно.

Він кинув швидкий погляд на двері.

— Проповідник не просто говорив. Він готував.

Кайл насупився:

— Конкретніше.

— Люди на взводі, — відповів Азарг. — І не тільки вони.

— Я бачив сірих.

Алія завмерла.

— Скільки?

— Достатньо, щоб не перевіряти самим, навіщо вони тут.

Кайл тихо видихнув:

— Церковна варта.

Азарг кивнув.

— Вже розпитують. Придивляються до чужинців.

Він глянув на них по черзі.

— Ми надто… не місцеві.

— Збираємося, — додав він. — Швидко.

Вони рухалися без зайвих слів. Вийшли з будівлі, дісталися до стійл, прив’язали сумки, підтягнули підпруги. Усе, що могло брязнути — закріпили. Циц, відчувши напругу, сам заліз у гриву Квіточки й учепився лапками за косички.

Був ранній ранок, але село — не місто. Вулиці вже не були порожніми. Люди збиралися до своїх справ, перемовлялися. Десь уже хтось сперечався. І надто часто голови оберталися в бік шукачів.

— Не пришвидшуйтеся, — тихо сказав Азарг. — Але й не гальмуйте.

Вони рушили вулицею до околиці. Перших «сірих» Кайл помітив біля колодязя. Двоє служителів церкви стояли спокійно, але дивилися уважно. Азарг, який їхав попереду, ледь помітно змінив напрям, відводячи їх трохи вбік.

Вони майже виїхали з поселення. Ще трохи — і будинки почнуть рідшати. Ще трохи — і під копитами вже буде лісова дорога.

Але раптом Квіточка різко скинула голову.

— Тихо… — прошепотіла Алія, але було пізно.

Щось дзенькнуло.

Циц.

Звірятко надто різко висунулося з гриви, втратило рівновагу й вилетіло просто в спину Кайлу, що їхав попереду.

— Дідько…

Той сіпнувся. Ремінь його сумки розстібнувся, і вона зісковзнула, ударившись об землю.

Клац.

Сумка розкрилася, і один із контейнерів, наповнених після знищення чудовиська, викотився на бруківку. І на мить у повітрі майнув ледь помітний відблиск ефіру.

І відразу:

— Стійте!

— Я бачив!

Чоловік край дороги вже показував на них.

— Вони з магами!

Хтось обернувся.

— Що?

— Я бачив! У них там магічні речі!

— Тримай їх!

Натовп сіпнувся.

Кайл вилаявся крізь зуби, нахилився в сідлі, схопив сумку й різко застебнув ремінь.

— Біжимо.

— Уже, — відгукнувся Азарг.

Коні зірвалися майже одночасно. Позаду закричали:

— Варта!

— Вони з магами!

— Не пускай їх!

Хтось спробував стати напереріз — але відступив, коли Азарг спрямував коня просто на нього.

— З дороги!

— Швидше! — кинув Кайл.

Алія пригнулася до шиї Квіточки. Серце калатало. Циц лишився з Кайлом, і вона мимоволі хвилювалася, як поведеться його кінь — чи не злякається звірятка, що вчепилося в гриву.

Вони вирвалися з села на дорогу. Вільний вітер ударив у обличчя. Кайл озирнувся на мить.

— За нами хвіст.

Азарг навіть не став дивитися.

— А ти як думав?

Він стиснув повід.

— Йдемо вбік. З дороги. Я покажу, куди.

— Зрозуміла, — сказала Алія, коротко глянувши на Кайла.

І це було без вагань.