Розділ 48

Натовп ще щільніше обступив проповідника. Люди тягнулися ближче — його голос, різкий і фанатичний, змушував слухати уважно. Слова падали важкими краплями.

— Ви думаєте, це випадково сталося у нашому світі?

Він повільно обвів поглядом зібраних.

— Ви думаєте, що чудовиська народжуються самі?

Ніхто не відповів.

— Ні!

Він різко підняв руку.

— Це ви їх породжуєте.

По натовпу прокотився шепіт.

— Кожен із вас, — продовжив він, — хто хоч раз тягнувся не до світла Богині, а до чужої сили!

Він зробив крок уперед.

— Хто з вас не брав у руки магічний артефакт?

Натовпом пробіг шепіт. Хтось опустив погляд.

— Хто замінив живе світло, дане Богинею, на мертве?

Жінка на краю натовпу стиснула руки.

— Хто не шукав легкого шляху? Допомоги від тих, кого ви називаєте магами?

Його голос став різкішим.

— Хто з вас не хотів більше, ніж йому дозволено?

Тепер люди почали переглядатися.

— Магія — це не дар, — сказав він, майже шиплячи. — Це рана світу.

Алія ледь помітно здригнулася.

— Рана, яку ви продовжуєте рвати! Терзати! Тягнути з неї кров! Впиватися в неї! Занурювати в неї свої руки!

Він ткнув пальцем у натовп.

— Ви купуєте. Ви користуєтеся. Ви дозволяєте цьому існувати! Ви самі нищите світ і годуєте чудовиськ!

Його голос знову піднявся.

— А потім питаєте: звідки чудовиська?!

Хтось у натовпі схлипнув.

— Це не кара, — продовжив він. — Богиня любить кожного з вас. Навіть грішників. Вона не карає. Але це — наслідок ваших вчинків.

Він опустив руку.

— Але Богиня милосердна.

Тон змінився. М’якший. Майже лагідний.

— Вона дає вам шанс.

Хтось опустився на коліна. За ним — ще один. І ось уже частина натовпу хвилею припала до землі.

— Відмовтеся від хибного світла, — тихо сказав проповідник. — І вона очистить вас.

Він підняв лампаду. Полум’я всередині здригнулося.

— Прийміть її світло… і воно випалить усе темне. Навіть якщо доведеться випалити вас самих!

Тиша опустилася важкою хмарою на плечі людей.

А потім натовп заворушився. Хтось почав шепотіти молитви. Хтось поспішно відходив, ніби боявся, що його вже помітили. Хтось стояв, не рухаючись.

— Ну й весело, — тихо сказав Кайл.

Алія не відповіла. Вона дивилася на людей.

— Вони вірять, — сказала вона.

— Вони бояться, — поправив Кайл.

Азарг коротко кивнув:

— І це гірше.

Він розвернувся.

— Пішли. Нам тут робити нічого. Час зайнятися своїм.

***

Головна зала таверни була переповнена. Наче половина села вирішила провести тут вечір, обговорюючи останні чутки — і особливо слова мандрівного проповідника.

Гул голосів стояв густий і важкий. Майже висів у повітрі. Якщо прислухатися, можна було вловити окремі фрази.

На щастя, шукачам вдалося зайняти місце з краю довгого столу. Кайл одразу замовив їжу й пиво. Алія мовчки озиралася.

— Чув? — говорив хтось за сусіднім столом. — У Лірені ж…

— Якщо це правда, — перебив інший.

— Та яка різниця! — втрутився третій. — Якщо правда — страшно. Якщо ні — ще страшніше.

— Я тобі кажу, це все маги, — прошепотів хтось ближче. — Вони там щось роблять…

— Тихіше, — одразу його вгамували. — Ще почують.

— А що, неправда?

— Зараз не час таке казати.

— А коли час?

Хтось фиркнув.

— Коли за тобою не прийдуть.

Кайл криво усміхнувся.

— Уже почали перешіптуватися.

Азарг поставив кухоль на стіл.

— Зерно падає в родючий ґрунт.

Алія тихо сказала:

— А ґрунт такий, що воно вже проростає.

Кайл глянув на неї.

— Тобі це не подобається. Але ти сама бачила, як живуть маги і як вони ставляться до звичайних людей.

Вона похитала головою.

— Це надто схоже…

Вона не договорила. Але він зрозумів. Надто схоже на те, як страх і заздрість перетворюють на інструмент.

До них підійшла господиня.

— Ночувати будете?

Азарг кивнув:

— Три місця. І сніданок зранку — щедріший.

— Буде, — коротко відповіла вона.

І, нахилившись ближче, тихо додала:

— Краще не сперечайтеся з ними.

Вона кивнула в бік площі.

— Сьогодні вже одного вивели.

Кайл підняв брову:

— За що?

Жінка знизала плечима:

— Сказав, що маги теж рятують.

Вона випросталася й пішла.

Деякий час вони мовчали. Потім Кайл тихо сказав:

— Ну от.

Алія глянула на нього:

— Що?

Він відкинувся на спинку лави й буркнув майже собі під ніс:

— Тепер у нас монстри не тільки в лісі.

Азарг кивнув:

— Кайл, ти правий, але краще помовчи тут.

І додав спокійно:

— Ці можуть виявитися небезпечнішими.