Розділ 46

Запах свіжої землі ще висів у повітрі. Але вже з домішкою тієї липкої солодкавості, що залишилася після підземелля. Алія стояла й дивилася на осілу землю там, де ще недавно був провал. Тепер це була просто нерівна ділянка, ніби нічого й не сталося.

— Треба перевірити коней, — першим сказав Азарг.

Кайл кивнув і одразу пішов до хати.

Алія затрималася на мить, прислухаючись. Не відчувши нічого нового, видихнула й пішла слідом — обробити Кайлову рану на руці.

Хата стояла на місці. Двері були прочинені. Одна зі стулок перекосилася — мабуть, коли земля здіймалася. Підлога всередині провалилася в кількох місцях, дошки повздувалися, але стіни трималися.

— Мирт! Полоз! Квіточка! — покликав Кайл.

Із сіней долинуло тихе пирхання. Живі.

Вони зайшли всередину. Коні нервували, перебирали ногами, але були цілі. Сіно розкидане, проте не чіпане.

Азарг швидко оглянув їх, провів рукою по шиї найближчого.

— Не зачепило, — коротко сказав він. — Пощастило.

— Просто воно вирішило, що ми смачніші, — хмикнув Кайл.

Підлога в будинку постраждала більше ніж самі стіни. Там, де пробивалися корені, тепер тягнулися тріщини, частина дошок піднялася. Алія здогадувалася, що під хатою є ще й льох, але перевіряти його їй зовсім не хотілося. Головне — там більше не було жодного руху.

Азарг запропонував Кайлові й Алії перепочити, поки він поговорить зі старостою і розповість про те, що сталося.

Речі залишилися на місці — лише припали пилом і пахли сирістю. Азарг мовчки перевірив сумки, Кайл — зброю.

Коли чоловік вийшов, Кайл запропонував Алії поспати, поки той не повернеться:

— Поспи.

— Не хочу.

— Я розбуджу.

Він не питав. Просто сів ближче до дверей — так, щоб бачити і її, і вхід.

І не випускав ножа з руки.

***

Старосту Азарг знайшов там само, де й учора — біля криниці. Той, побачивши вираз його обличчя, одразу напружився.

— Ви… — почав він.

— Живі, — спокійно сказав Азарг. — І ви теж поки.

Чоловік ковтнув.

— Що це було?

— Як давно люди зникають?

Староста зам’явся.

— Тижні… три. Може, місяць.

— А раніше? — різко спитав Азарг.

— Раніше — ні. Ну… бувало всяке, але не так. То хтось в болото залізе, то вовки потягнуть.

— А цієї зими вовки були?

Староста замислився.

— Дивно, але ні. Тихо було. Ми навіть раділи.

Азарг коротко всміхнувся:

— А дарма. Хто першим зник цієї зими?

Староста одразу відвів погляд.

— Мисливець.

— Той, чию хату ви нам дали? — уточнив Азарг.

— Так.

— Коли?

— Приблизно чотири місяці тому. Пішов у ліс і не повернувся.

— Значить, він був першим, — кивнув Азарг.

Староста зблід.

— Що значить… був?

Азарг відповів спокійно:

— Те, що було під землею, — почалося з нього.

Чоловік зробив крок назад.

— Це… прокляття?

Азарг похитав головою.

— Ми не знаємо. Ходімо, допоможете.

***

Азарг повернувся разом зі старостою та кількома селянами — закопати те, що залишилося біля хати. Земля вже була м’якою, легко приймала в себе рештки й ховала сліди істоти.

Коли все закінчили, Азарг витер руки об тканину й повернувся до старости.

— Слухай уважно.

Той кивнув надто швидко.

— Надішліть звістку до столиці. Магам.

— Магам? — У голосі прозвучав страх.

— Так, — спокійно сказав Азарг. — Опишіть усе. Зникнення. Ліс. Землю.

Він зробив паузу.

— Нехай приїдуть і подивляться самі.

Староста ковтнув.

— А якщо… якщо це повернеться?

Кайл усміхнувся, але без радості:

— Тоді краще, щоб маги були тут, а не ви самі.

Алія додала тихо:

— І не ходіть у ліс.

— Ми й не ходимо, — швидко сказав чоловік.

— Нехай маги спершу все оглянуть, — уточнила вона.

Коли вони виїжджали з села, сонце вже стояло високо над головою. До вечора вони хотіли від’їхати якомога далі від мертвого лісу.

З часом дорога знову стала звичайною. Повернулися птахи. Кілька разів Алія навіть помічала кроликів.

Хотілося спати, але бажання опинитися якнайдалі від того лігва змушувало їх їхати далі. Добре, що коні встигли відпочити.

Кайл їхав поруч із Алією. Деякий час мовчав, але зрештою наважився поставити запитання, яке його непокоїло:

— Це… не вперше, так? Ти вже бачила таке раніше?

Вона не відповіла одразу.

— Не зовсім таке саме. Але щось подібне.

Він подивився на неї.

— Де?

Алія похитала головою.

— Не тут. Але, думаю, що й там воно не з’явилося випадково.

Кайл примружився:

— Тобто ти думаєш…

Вона перебила:

— Пам’ятаєш, що Азарг розповідав про катаклізм? Що саме після нього почали з’являтися такі місця і небезпечні істоти, змінювалися сама земля і все, що на ній було. Але давно вже ніхто не говорить про швидкі зміни. Вітер приходить несподівано, ми збираємо ефір — але нічого в тих місцях не відбувається. Ти ж сам казав, що ви не раз поверталися туди, де вітер з’являється постійно.

Кайл кивнув.

— Я думаю, це з’явилося надто швидко. Староста сказав — мисливець зник чотири місяці тому. Усього чотири… А що з ним стало?

— І що це означає?

Алія подивилася вперед — туди, де дорога тягнулася на північний захід.

— Це означає, що щось відбувається. Не лише тут. І хтось цьому допомагає…

Вітер пройшов між ними — різкий, короткий. Наче підтвердив її слова.

Азарг попереду озирнувся:

— Тоді рухаємося швидше.

Перш ніж пришпорити коня, Кайл глянув на Алію трохи довше, ніж потрібно — ніби намагався зрозуміти, скільки ще вона не договорила.