Розділ 43

Тріщина закрилася так само швидко, як і з’явилася. Наче її й не існувало. Але відчуття небезпеки залишилося. Ніби вони зазирнули туди, куди не мали права. І щось у відповідь подивилося на них.

Кайл не одразу зрозумів, що перестав дихати. Різко втягнув повітря, не відриваючи погляду від «серця».

— Що це було всередині нього? — тихо спитав він.

Азарг уважно оглядав усе довкола, оцінюючи, що вони можуть зробити. Алія стояла трохи попереду, напружена, як струна. Але тепер вона слухала не лише вітер.

До неї доходило щось іще. І це «щось» було цілком чужим. Неправильним.

— Ні… так не повинно бути.

Азарг ступив ближче, все ще стискаючи тліючу головню.

Алія стиснула пальці.

— Він там.

Кайл насупився:

— Хто?

Вона подивилася на «серце».

— Не «хто». Те, що залишилося від того, хто був людиною.

Кайл повільно перевів погляд у центр.

— Хочеш сказати, що це…

— …не просто дерево, — перебила вона. — Воно виросло навколо чогось.

Азарг видихнув крізь зуби:

— Або когось.

Знову пульс. Удар. Цього разу — різкіший. І у відповідь на цей поштовх зі стін потягнулися корені. Вони рухалися прямо до них. Цілеспрямовано. Без сліпого пошуку.

Кайл одразу відступив, відтягуючи Алію назад.

— Все. Розмови закінчилися.

Один із коренів уже дістався до них. Кайл встиг перехопити удар, відбивши його вбік.

— Воно нас бачить!

— Воно нас відчуває, — виправила Алія.

Азарг уже крокував до них.

— Тоді не даємо йому оговтатися.

Він різко кинувся вперед і притиснув головню прямо до «серця».

І в цей момент «пульс» збився. Пропустив удар. Корені завмерли на місцях.

Тріщина знову відкрилася. Ширше, ніж раніше. І тепер вони змогли розгледіти більше. Не просто темряву за нею, а викривлений людський силует.

Кайл вилаявся:

— Дідько…

Алія різко вдихнула.

— Він живий.

Азарг обернувся до неї:

— Ти впевнена?!

— Ні… — вона похитала головою. — Не так. Але він… існує.

Серце знову скоротилося, і пульс відлічив черговий удар. І цього разу — з люттю. Усі прожилки довкола спалахнули яскравіше, рідина всередині рвонула швидше.

Корені пішли хвилею, кидаючись на них одразу з усіх боків.

— Назад! — гаркнув Азарг.

Але Алія не рушила.

Вона дивилася на тріщину.

— Якщо це те, що його породило, його центр…

Кайл схопив її за плече:

— Зараз не час думати!

Вона різко повернулася до нього.

— Саме час!

І в цей момент один із коренів прорвався надто близько. Кайл не встиг зреагувати — удар припав на його руку. Він різко видихнув, відступаючи. На шкірі одразу проступила темна смуга, пульсуючи болем, мов опік.

Алія смикнулася до нього:

— Кайл!

— Живий, — процідив він крізь зуби.

Азарг уже був поруч, припікаючи корені.

— Думай швидше! Що ти відчуваєш?!

Алія заплющила очі й спробувала охопити все одразу. Пульс. Вітер. Жили. І… порожнечу всередині.

— Воно не існує саме по собі, — різко сказала вона.

— Що? — не зрозумів Кайл.

Вона розплющила очі.

— Воно все тримається на цьому.

І вказала прямо на тріщину.

— Прибери це — і все впаде.

Азарг коротко кивнув:

— Значить, б’ємо в центр.

Кайл усміхнувся, перехоплюючи кинджал:

— Ну нарешті нормальний план.

Але він не рушив одразу. Бо тріщина почала закриватися. Наче те, що всередині, не хотіло, щоб його знову побачили.

Алія зробила крок уперед.

— Треба її відкрити.

Кайл глянув на неї:

— І як ти це пропонуєш зробити?

Пульс. Удар. Ще один. І раптом вітер усередині рвонувся. Сильніше, ніж раніше. Наче він відгукнувся на їхні слова.

Алія завмерла. І тихо сказала:

— Він нас чує. Або… мене.

Кайл насупився:

— Мені це зовсім не подобається.

А вона вже дивилася на центр — уперше за весь час не зі страхом, а з розумінням.

— Якщо він ще там, значить, може відкрити сам.

І в цей момент пульс знову збився. Наче у відповідь на ці слова. Наче хтось усередині намагався перехопити контроль над тим, що відбувається.