Розділ 31

Рей довго не повертався. Це було дивно. Кайл уже починав злитися. Він стояв біля стіни, схрестивши руки, і дивився в бік коридору, куди той пішов. Азарг мовчав, але з його погляду було ясно — він теж це помітив.

Алія сиділа на краю лави, намагаючись не думати, погладжуючи тремтячого Цица.

Не думати не виходило.

Щось було не так. Забагато поглядів. Забагато тиші навколо. Надто чуже це місце. Дарма вони сюди прийшли. Дарма вона вирішила, що з неї може вийти маг і що хтось тут її чекає.

Коли Рей нарешті з’явився, він виглядав як завжди.

— Ходімо, — сказав він.

Кайл одразу напружився й випрямився.

— Куди?

— Геть звідси.

Кайл примружився.

— Це я й без тебе зрозумів.

Рей не відповів. Просто подивився на Азарга.

— Нам потрібно піти зараз. Поки ще є можливість.

Азарг повільно підвівся.

— Що ти зробив?

— Те, що треба, — спокійно відповів Рей.

Вони вийшли з Вежі так само спокійно, як і зайшли. Ніхто їх не зупинив. Ніхто не поставив запитань. Лише біля виходу один із служників коротко кивнув Рею — як рівному.

Алія це помітила. Кайл — теж. Але нічого не сказав.

Вони сіли на коней і від’їхали від площі. Спершу повільно. Потім швидше.

І тільки коли кам’яні стіни гільдії зникли за поворотом вулиці, Кайл різко повернувся до Рея.

— Говори.

Рей не одразу відповів.

Він дивився вперед, туди, де вулиця вела вниз, у бік шумного міста.

— Її перевірку занизили, — сказав він нарешті.

Алія насупилася.

— Що?

Він подивився на неї.

— Офіційно ти — слабка. Майже марна.

Пауза.

— Вони не будуть тобою займатися.

Кайл завмер.

— Ти брешеш.

— Ні.

— Навіщо їм це?

Рей трохи схилив голову.

— Бо я так сказав.

Кайл зробив крок ближче.

— Ти… що?

Азарг тихо видихнув.

Він уже зрозумів.

— Хто ти?

Рей подивився на нього. На мить — ніби вирішуючи, чи варто.

Потім сказав:

— Мій батько — один із магістрів цієї Вежі.

Слова впали важко. Алія відчула, як усередині щось холодно стиснулося. Кайл коротко всміхнувся.

— Звісно.

— Кайл, — тихо сказав Азарг.

Але той уже не зупинився.

— Звісно, ти маг із верхівки. Звісно, ти все знаєш. Звісно, ти ведеш нас туди, куди тобі потрібно.

Він ступив ще ближче.

— І, звісно, ти вирішуєш, хто з нас «корисний», а хто ні.

Рей не рушив.

— Я щойно зробив так, щоб її залишили в спокої.

— Або щоб забрали пізніше.

Алія раптом сказала:

— Кайл.

Він не одразу обернувся.

— Досить.

Він стиснув щелепи. Але відступив.

Рей видихнув майже непомітно.

— Я не збираюся вас здавати, — сказав він.

— Тоді навіщо ти це зробив? — запитала Алія.

Він подивився на неї. І цього разу він не відвів погляду.

— Бо якби я сказав правду про твої можливості, тебе б не відпустили. Якби залишив записи про твої перевірки — тебе б залишили серед тіней і теж не відпустили б.

Пауза.

— Ніколи.

Слова повисли між ними.

Алія повільно вдихнула.

— Чому?

Рей не відповів одразу.

Він відвернувся.

— Бо ти надто добре відчуваєш. Але, як виявилося, навчати тебе ніхто й не збирався.

Він гірко всміхнувся.

— Ти надто точно відчуваєш.

Азарг насупився.

— І що це означає?

Рей коротко всміхнувся. Без радості.

— Це означає, що для них вона не людина. А ресурс.

Кайл стиснув кулаки.

— Я це бачив.

Усі подивилися на нього.

Він стояв трохи осторонь, напружений, як струна.

— Внизу, — сказав він. — Я бачив, як з ними поводяться.

Алія завмерла.

— З ким?

Кайл подивився на неї. І вперше в його погляді було щось, чого він не хотів показувати.

— З такими, як ти.

Тиша ніби вдарила по вухах. Рей заплющив очі на мить.

— Так.

Він не став сперечатися.

— Тому нам потрібно йти.

— Нам? — тихо перепитав Кайл.

Рей похитав головою.

— Вам. Я далі з вами не поїду.

Алія різко подивилася на нього.

— Що?

Він ледь усміхнувся. Надто спокійно.

— Я щойно зробив усе, що міг.

— Це неправда, — сказала вона.

Він подивився на неї. І в його погляді на мить майнуло щось живе.

— Правда. Я намагатимуся змінити гільдію, але мені потрібно залишатися з ними. Далі вам буде безпечніше без мене.

Кайл усміхнувся криво.

— Вперше чую від тебе щось розумне.

Але в голосі вже не було колишньої впевненості. Рей не відповів. Він дістав із сумки згорнутий аркуш і простягнув Азаргу.

— Карта.

Той розгорнув її просто в сідлі.

— Тут позначені Вежі.

Він вказав на одну точку.

— А ось тут я відмітив ще одну. Її немає на звичайних картах.

Алія нахилилася ближче.

— У сенсі?

— Але вона існує, — сказав Рей. — Я бачив згадки. Старі записи. Невідповідності у звітах.

Він провів пальцем по карті.

— Але на офіційних картах її немає.

Кайл насупився.

— І?

Рей подивився на них.

— І саме там може бути відповідь, яку я шукав. Про катаклізм.

Алія відчула, як усередині щось здригнулося.

— Ти думаєш…

— Я думаю, — перебив Рей, — що ми не знаємо, що саме сталося.

Він глянув на Вежу, що лишилася позаду.

— І що старші маги знають більше, ніж говорять.

Азарг повільно згорнув карту.

— Чому ти це шукаєш?

Рей усміхнувся.

— Бо я вже кілька років іду слідами старих примар.

Кайл примружився.

— Та долина?

Рей кивнув.

— Одне з місць, де я намагався знайти відповіді. Я думав, що зможу зрозуміти, як це працює.

Вітер пройшов між ними — слабкий, міський, загублений серед каменю.