Розділ 27

Зранку було спокійно. Надто спокійно. Навіть вітер, що зазвичай чіплявся за одяг і намагався збити ритм, сьогодні ніби тримався осторонь. Він біг нерівно — поривами, але не торкався їх напряму. Наче чекав на щось.

Алія це відчувала. Спочатку — як легке занепокоєння. Потім — як напруження десь під шкірою.

Вона їхала поруч із Кайлом, трохи попереду інших. Рей тримався позаду, не втручаючись у їхню розмову.

— Ти сьогодні тиха, — сказав Кайл, не дивлячись на неї.

— Слухаю, — відповіла вона.

— Що?

Алія завагалася.

— Сама не знаю.

Він хмикнув.

— Чудова відповідь.

Але не продовжив. І це було дивно. Раніше він би зачепився, з’їдливо пожартував, не відпустив би. А сьогодні — ні. Алія кинула на нього швидкий погляд.

Він теж виглядав напруженим.  Не злим — настороженим. Наче чекав чогось і сам цього не усвідомлював. Навіть Циц тихо сидів у гриві коня, вчепившись усіма лапками, і чи то дрімав, чи то тремтів.

Вітер змінився. Алія різко підняла голову.

— Зачекай.

Кайл натягнув повіддя.

— Знову?

Але зупинився.

Рей уже дивився в бік схилу.

— Де?

Алія не відповіла одразу.

Вона прислухалася.

Відчуття було не таким, як раніше. Здавалося, попереду не один потік, а кілька. І вони зіштовхувалися.

— Погано, — тихо сказала вона.

Кайл насупився.

— Наскільки?

Вона повільно видихнула.

— Дуже.

І в цей момент усе зірвалося. Вітер ударив в обличчя. Не поривом — розривом. Повітря ніби смикнули в різні боки, і світ на мить викривився.

Коні стали дибки. Кайл вилаявся, стримуючи повіддя.

— Назад! Спішуємось!

Але було пізно. Другий удар прийшов збоку. Алія не встигла навіть скрикнути, як її різко вибило з сідла. Вона вдарилася об землю, і повітря вибило з грудей. Вітер одразу навалився зверху, притискаючи, тягнув, ніби хотів затягнути далі, у бік каміння.

Вона спробувала підвестися — і не змогла. Було відчуття, ніби на неї опустили кам’яну плиту. І водночас вона перестала розуміти, де верх, а де низ. Лише відчувала, як її тягне кудись геть.

— Алія!

Голос Кайла пролунав десь далеко. І майже одразу — поруч. Він не думав, просто кинувся до неї. Вітер ударив його в плече, збиваючи з кроку, але він не зупинився. Прослизнув, ледь не впав — і все одно дістався. Різко й сильно схопив її за руку.

— Алія, дивись на мене!

Вона не одразу змогла. Усе пливло.

Він смикнув її ближче, майже притискаючи до себе, закриваючи своїм тілом від наступного удару.

Вітер ударив знову. Цього разу — в нього. Він стиснув зуби, але не відпустив.

— Алія!

Вона нарешті змогла сфокусувати погляд. Його обличчя — надто близько. Надто чітко.

— Дихай, — сказав він майже їй у губи, намагаючись прикрити її своїм тілом. — Чуєш? Дихай.

Вона вдихнула. Важко, але вдихнула.

І в цей момент знову відчула вітер. Він був поруч. Не всюди — а тут. Зламаний. Розірваний. Але…

— Він поверне, — видихнула вона.

— Куди?

Вона на мить заплющила очі.

— Праворуч… зараз…

Кайл не сперечався. Він просто змістив їх обох. І за мить потік ударив у те місце, де вони були секунду тому.

Він видихнув крізь зуби.

— Дідько…

Алія розплющила очі.

І зрозуміла, що він досі тримає її. Не просто тримає — притискає до себе, ніби вона щось цінне. Його рука на її передпліччі. Інша — на спині. Вона відчувала його дихання. Рване. Тепле. І надто близьке.

Вітер раптом стих. Так само різко, як і почався. Світ повернувся на місце. І довкола все залило тишею.

Лише коні десь нервово фиркали, завмерши, а не розбігшись у паніці.

Кайл не одразу відпустив її. Продовжував тримати й дивитися. Наче перевіряв — чи вона тут.

— Ти в порядку? — занадто різко запитав він.

Вона кивнула.

— Так…

Він видихнув. І тільки тоді трохи послабив хватку, але не відпустив до кінця. І вони раптом залишилися надто близько, лежачи на землі.

Алія подивилася на нього. По-справжньому. Як у момент їхньої першої зустрічі, коли ще не знала, хто він. І раптом побачила в його очах не роздратування, не холод, а страх за неї.

— Ти… — почала вона.

Він насупився.

— Що?

Вона замовкла. Він був надто близько. Кайл трохи нахилився, ніби хотів щось сказати.

Або…

Вона й сама не зрозуміла, що саме. На мить усе стихло. І якби хтось із них тоді подолав останні сантиметри…

Кайл різко видихнув і відсторонився. Наче згадав, де вони і що не самі.

— Наступного разу попереджай раніше, — кинув він, відводячи погляд.

Алія моргнула й тільки тепер зрозуміла, що її серце б’ється надто швидко, і що вона майже не моргала. І відчула різкий біль від піщинок, що потрапили в очі.

— Я… намагалася, — тихо сказала вона, відчуваючи, як сльози промивають очі.

Не дивлячись на неї, Кайл кивнув і підвівся, простягаючи руку. Вона прийняла. Його долоня була теплою. І він стиснув її трохи довше, ніж потрібно.

Позаду почулися кроки. Підійшов Рей, оглянув їх.

— Усі цілі? — спокійно запитав він.

Кайл коротко кивнув.

— Так.

Рей перевів погляд на Алію.

— Ти впоралася.

Вона не відповіла. Бо не була впевнена, що це правда. Вона не встигла попередити. Не відчула раніше за Рея.

Маг ледь усміхнувся. Але в очах не було колишньої легкості. Він бачив усе, що сталося між Кайлом і Алією, і нічого не сказав.

Вони повернулися до коней, яких тримав Азарг, зібрали розкидані речі. Кайл майже не відходив від Алії і ніби сам цього не помічав. Наче це було природно.

Коли вони знову рушили, порядок змінився сам собою. Кайл їхав поруч із нею. А Рей — трохи позаду.

Маг не намагався наздогнати чи втрутитися.

Дорога тягнулася далі. Спокійна й звичайна. Наче нічого не сталося.