Розділ 26

Ранок зустрів їх весняним холодом. Той пробирався під одяг, ніби ніч так і не закінчилася, а лише відступила на крок, дозволивши першому теплому вітру кинути натяк на швидку появу зелені.

Дорога вела вгору, у кам’янисті передгір’я. Трава тут іще не пішла в ріст, поступаючись сухій землі й сірим валунам. Хоч де-не-де вже пробивалися стрілки майбутніх крокусів.

Алія їхала мовчки, досі переживаючи спогади, що прийшли до неї в нічному кошмарі. Чорна карета і голос: «Ти служитимеш».

Вона різко вдихнула.

— Змерзла?

Рей опинився поруч майже непомітно. Як завжди.

— Трохи, — відповіла вона.

Він подивився вперед, примружившись.

— Тут вітер холодніший. Він підіймається з порожніх місць.

— Порожніх?

— Там, де нічого не залишилося.

Алія насупилася.

— Ти говориш так, ніби бачив ці місця.

Рей ледь усміхнувся.

— А ти — ніби не відчуваєш.

Вона відвела погляд. Відчувала, але не розуміла.

Деякий час вони їхали поруч мовчки, поки Алія нарешті не запитала:

— Рей.

— М?

— Як працює магія?

Він не здивувався.

— Зараз чи раніше?

— Зараз.

— Як інструмент, — сказав він. — У тебе є енергія — ти її спрямовуєш.

— Ефір?

— Так.

Він кивнув у бік її сумки.

— У колбах — сира сила. Але сама по собі вона марна.

— Чому?

— Бо сама не знає, що робити. Може лише змінювати все довкола — хаотично. Як у проклятих місцях. Але це повільно.

Він подивився на неї.

— Магія — це не сила. Це спосіб надати ефіру форму.

Алія задумалася.

— А артефакти?

— Це вже готові форми. Уяви форму для металевого виробу. Наприклад, ключа. Ти плавиш метал, заливаєш його у форму. І коли він застигає — в тебе в руках ключ. Саме такий, як ти задумала.

Він ледь торкнувся рукавички.

— Так само і з магічними речами. У них закладена схема. Ти даєш їм енергію — вони роблять решту.

— Тобто магія працює як інструмент?

— Саме так.

Він трохи усміхнувся.

— Як ніж. Сам він не ріже. Але в руках людини…

— Ріже, — закінчила вона.

Рей кивнув.

У цей момент до них під’їхав Кайл.

— І багато таких «ножів» у тебе? — кинув він.

Рей навіть не обернувся.

— Достатньо.

— Ну звісно.

Кайл усміхнувся.

— Маги люблять говорити загадками.

— Люди хочуть чути лише те, що їм зручно, — спокійно відповів Рей.

Алія тихо видихнула.

— А раніше?

Вони обидва подивилися на неї.

— До катаклізму. Як раніше було з магією?

Рей на мить замовк.

— Раніше не потрібно було носити ефір із собою.

— У сенсі?

— Він був усюди.

Він провів рукою по повітрю.

— Маг міг брати енергію зі світу. Безпосередньо.

Алія відчула, як усередині щось озвалося.

— Як вітер?

Рей подивився на неї уважніше.

— Схоже.

Кайл пирхнув.

— Казки.

— Ні, — тихо сказав Рей. — Історія.

Поки вони їхали далі, Алію не полишала думка.

— А як стають магами? Народжуються чи вчаться?

— По-різному.

— А будь-хто може стати магом?

Рей трохи нахилив голову.

— Не зовсім.

— Чому?

— Раніше потрібен був дар. Зараз — достатньо знань.

Він знизав плечима.

— Але без таланту далеко не підеш. Як і в будь-якій справі. Один коваль робитиме лише цвяхи, а інший здатен створити шедевр. Бо не кожен чує.

Він задумливо подивився на неї й пробурмотів:

— А ти чуєш.

Алія відвела погляд, зробивши вигляд, що не розчула.

— А маги самі збирають ефір? — запитала вона.

— Іноді.

— Тоді навіщо Шукачі?

— Бо це небезпечно.

Кайл усміхнувся.

— А нам, значить, можна.

— Ви самі обираєте таке життя, — спокійно відповів Рей.

Кайл різко подивився на нього, але промовчав.

Дорога почала спускатися вниз, у бік долини, вкритої окремими лісистими острівцями. Вітер посилився. Він дув збоку, чіплявся за одяг, намагався збити ритм.

Алія насупилася. Щось було не так. Вона трохи притримала коня і прислухалася.

Вітер… рухався. Не просто дув — ніби збирався.

— Зачекайте, — тихо сказала вона.

Рей одразу зупинився.

Кайл — ні.

— Що ще?

— Тихіше.

Вона заплющила очі.

Усередині було тягуче напруження. Відчуття схоже на те, що вона переживала в долині. Але слабше, гостріше й абсолютно хаотичне, без жодного візерунка.

— Там, — сказала вона, розплющила очі й вказала трохи вбік, на кам’янистий схил.

Кайл насупився.

— Там нічого немає.

Рей уже уважно дивився туди.

— Є.

Він спішився.

— Перевіримо.

Вони підійшли ближче. Спершу нічого не змінилося. Але потім вітер ударив сильніше, короткими різкими поривами. Наче хтось натягнув тканину, і частина її вже була готова здатися й луснути по шву.

Алія здригнулася.

— Відчуваєш?

Рей тихо запитав:

— Де він поверне?

Вона завмерла. Серце забилося швидше.

— Я не…

— Не думай.

Він стояв поруч. Надто близько.

— Просто скажи.

Алія зібралася, заплющила очі.

Вітер тиснув. Плутав. Намагався обдурити. Але не зміг. Усередині вона вже знала. Чітко. І це було не здогадування.

— Ліворуч, — видихнула вона.

Рей миттєво ступив убік.

І за секунду порив ударив саме туди, де вони стояли б.

Кайл завмер.

— Чорт…

Рей обернувся до Алії.

І вперше за весь час у його погляді не було ні гри, ні насмішки. Лише інтерес.

Кайл ступив ближче.

— Пощастило.

— Ні, — спокійно сказав Рей.

Кайл стиснув щелепу.

— Або ти все підлаштував.

Рей подивився на нього.

— Навіщо?

Кайл спалахнув: