Розділ 21

Ранок був тихий. Небо проясніло після нічного дощу, і повітря пахло мокрою травою та димом вогнища.

Кайл розбудив Алію ще до світанку.

— Вставай.

Вона сонно підвелася.

— Уже?

— Поки інші сплять.

Він кинув їй куртку.

— Поїхали.

Циц невдоволено пискнув із гриви Квіточки, коли Алія вскочила в сідло. Вони виїхали з табору тихо, щоб не розбудити інших.

Але коли вже майже зникли за пагорбом, Кайл почув позаду тихий голос і відразу напружився:

— Якщо ви збираєтеся в цікаве місце, я б теж глянув.

Вони озирнулися. Рей стояв обабіч дороги, накидаючи плащ.

Кайл тихо вилаявся.

— Ти що, ніколи не спиш?

— Іноді сплю, — спокійно відповів Рей. — Але цікавість — сильна річ.

Алія розгублено глянула на Кайла.

Він зітхнув.

— Гаразд. Поїхали. Візьми батьківського коня.

За деякий час вони дісталися невеликого кам’янистого пасма.

Кайл зупинив коня.

— Далі пішки.

Вони прив’язали коней у затінку кущів і пішли вгору схилом. За кілька хвилин стежка вперлася в стіну колючих заростей. Кущі були дивні — темні, переплетені, з довгими шипами.

Алія насупилася.

— Ми не туди зайшли?

Кайл усміхнувся.

— Навпаки.

Він обмотав руки курткою й обережно розсунув гілля. Підібрав десь кілька гілок і зафіксував їх над ледь помітною стежкою.

— Тут є прохід.

Кущі заскрипіли, коли він протиснувся між ними. Алія пішла слідом. Кілька секунд вони продиралися крізь колючки, і гілки чіплялися за одяг. Рей ішов останнім, час від часу тихо лаючись крізь зуби, коли шипи зачіпали ще не до кінця загоєні рани.

А потім раптом усе скінчилося.

І раптом вони вийшли в долину.

Алія зупинилася.

Перед ними розкинувся невеликий, замкнений зелений світ. Трава була густа й яскрава, ніби тут ніколи не було зими, а весна давно минула, поступившись літу. Повсюди росли квіти — білі, жовті, блакитні. Над ними кружляли десятки метеликів.

А травою стрибали маленькі істоти, схожі на білок, але надто яскраві — руді, блакитні, золотаві. Вони рухалися швидко й легко, наче ожилі іграшки.

Алія тихо видихнула.

— Це…

Вона не знайшла слів.

Кайл спостерігав за її реакцією.

І вперше за довгий час усміхнувся по-справжньому.

— Гарно, правда?

Вона повільно кивнула.

— Наче… інший світ.

Рей теж нарешті вибрався із заростей і зупинився поруч із ними. Його брови ледь піднялися.

— Визнаю. Це справді вражає.

Кайл сів на траву.

— Ми знайшли її давно.

Алія глянула на нього.

— Ми?

Він кивнув.

— Я і мама.

Вітер тихо ворушив траву.

— Вона казала, що деякі місця вітер не ламає.

Він подивився на метеликів.

— А ховає.

Алія тихо запитала:

— Чому ви нікому не розповіли?

Кайл знизав плечима.

— Бо люди все псують.

Рей усміхнувся.

— Дуже чесна відповідь.

Кайл кинув на нього короткий, холодний погляд

Алія повільно рушила вперед. Вона на мить торкнулася його плеча, проходячи повз.

Одна з яскравих «білок» зупинилася біля неї. Вона була ледь більша за жолоню й дивилася на дівчину великими темними очима.

Циц обережно виглянув із сумки Алії, в якій уже звик подорожувати разом із нею. Пискнув.

Створіння на траві відповіло тихим звуком і підстрибнуло ближче, випустивши кілька синіх іскор у бік нового знайомого.

Алія засміялася.

— Вони зовсім не бояться.

— Бо тут рідко бувають люди, — сказав Кайл.

— Ти часто сюди приходиш?

— Ні.

— Чому?

— Бо тоді це перестає бути особливим.

Рей тим часом уважно оглядав долину.

Надто уважно.

Його погляд повільно ковзав схилами, деревами, вітром, що м’яко гойдав траву.

І на мить він примружився. Наче перевіряючи якусь думку.

Кайл це помітив.

— Що?

Рей спокійно всміхнувся.

— Нічого.

Він знову подивився на долину.

— Просто думаю… яке це унікальне місце.

Він трохи помовчав.

Потім додав:

— Цікаво, хто ще про нього знає.

Кайл не відповів.

Алія тим часом підвела голову. Вона раптом відчула вітер. Але він був не таким, як в інших проклятих місцях.

Він не тиснув. Не ламав. Рухався м’яко. Наче дихав разом із долиною.

Алія заплющила очі.

І вперше за весь час відчула вітер спокійним, мирним.

Але десь далеко, за стіною колючок, вітер раптом різко змінився.

Вона насупилася.

І повільно розплющила очі.

— Кайле…

Він обернувся.

— Що?

Алія глянула на вихід із долини.

— Мені здається…

Вона прислухалася до вітру.

— Хтось іще йде сюди.

Кайл різко підвівся. А Рей у цей момент уже дивився на прохід у колючках.

Наче цього й чекав.