Розділ 20

Вони не стали затримуватися біля Скляної долини. Азарг лише коротко оглянув її краї, а потім кивнув Кайлу.

— Вітер усе ще тут. Значить, можна спробувати зібрати ефір.

Кайл одразу зрозумів.

— Квіточки?

— Швидше за все.

Алія насупилася.

— Квіточки?

Кайл усміхнувся.

— Ти ж думала, ефір просто розвіюється в повітрі? Не завжди вдається потрапити у воронку чи під насичений спалах. До того ж існують закономірності накопичення ефіру, які залежать від того, як саме змінюється місце під його впливом.

Він спішився й трохи спустився вниз по схилу.

— Дивись.

Між скляною травою, у тріщинах кристалічної плівки, росли маленькі прозорі утворення. Вони нагадували крихкі квіти зі скла. Їхні пелюстки ледь тремтіли на вітрі.

Алія обережно присіла поруч.

— Це і є ефір?

Азарг похитав головою.

— Ні. Це його слід.

Він дістав із сумки невеликий ніж і колбу.

— Ефір простіше збирається в таких місцях, де вітер довго змінював простір. Іноді він осідає. Наче нові пориви притягуються до вже змінених предметів.

Він обережно зрізав одну з прозорих «квіток». Та одразу почала танути, перетворюючись на тонку сріблясту димку.

Азарг швидко закрив її в колбі. Усередині спалахнула слабка блакитнувата іскра.

Алія здивовано видихнула.

— Красиво…

Кайл знизав плечима.

— Красиво — поки не потрапить до рук магів.

Вони працювали близько години.

Коли сонце піднялося вище, у сумці Азарга вже лежали дві заповнені колби в мідних футлярах.

Він задоволено кивнув.

— Непогано.

Кайл подивився на долину.

— Дивне місце.

— Нове, — спокійно сказав Азарг.

Алія підняла голову.

— Як це?

Він закрив сумку.

— Є старі прокляті місця.

Він вказав на горизонт.

— Такі з’явилися одразу після Катаклізму. Коли вітри йшли світом без зупинки. Там, де вони стикалися один з одним, земля змінювалася.

Кайл додав:

— Їх знають усі. Вони є на картах.

— А є нові, — продовжив Азарг. — Маленькі. Як це.

Він знову подивився на Скляну долину.

— Вони з’являються і зникають. Звичайні люди можуть потрапити в їхню пастку, як уже сталося з цим хлопцем. — Він кивнув у бік Рея.

Алія насупилася.

— Значить, їх неможливо всіх позначити?

Кайл знизав плечима.

— Тому і існують Шукачі. Ми не лише збираємо і продаємо ефір, а й попереджаємо про нові утворення.

Рей мовчки слухав їхню розмову. Він сидів трохи осторонь, спершись на камінь. Його рани вже обробили, але рухався обережно.

— Отже, ви шукаєте такі місця? — тихо запитав він.

Кайл усміхнувся.

— Іноді вони знаходять нас швидше.

Коли сонце почало хилитися до заходу, Азарг підвівся.

— Час іти.

Алія подивилася на нього.

— Куди?

— До найближчої башти.

Він постукав по сумці з контейнерами.

— Ефір сам себе не продасть.

***

Надвечір вони зупинилися на ночівлю біля невеликого гаю. Кайл розвів вогнище. Алія сиділа поруч, сушачи промоклі рукавички.

Циц спершу вкрав шматок сушеного м’яса, а потім знову вмостився в гриві Квіточки.

Рей сидів навпроти дівчини.

Деякий час він мовчав, потім сказав:

— Ти добре тримаєшся в сідлі.

Алія здивовано підняла голову.

— Дякую.

— Два місяці тому вона ще не вміла, — усміхнувся Кайл. — Можна сказати — рекорд.

Рей ледь усміхнувся.

— Значить, вона особлива, якщо так швидко вчиться.

Алія відчула легку ніяковість і швидко відвела погляд. Кайл різкіше, ніж треба, кинув у вогонь гілку.

— Скажи ще, що вона краща за мене.

— Я цього не казав, — спокійно відповів Рей.

— Але натякнув.

Азарг тихо зітхнув і зробив вигляд, що зайнятий казанком. Розмова ненадовго стихла.

Потім Рей знову повернувся до Алії.

— Ти ж не завжди була Шукачкою?

Кайл різко підняв очі. Алія трохи розгубилася.

— Я… вчуся.

Рей подивився на нього спокійно, з легкою ноткою підозри.

— Значить, у неї хороший учитель. Цікаво у тебе працює пам’ять. Ім’я пам’ятаєш. Про Шукачів теж знаєш. А решта — наче вітром здуло?

Рей знизав плечима.

— Мені самому цікаво. Якщо згадаю, обіцяю поділитися.

Кайл помовчав. Потім раптом сказав Алії:

— Завтра покажу тобі дещо.

Алія здивовано подивилася на нього.

— Що?

Кайл усміхнувся.

— Є одне місце. Тут недалеко.

Він кинув погляд на Азарга.

— Старе.

Азарг трохи насупився, але нічого не сказав, лише ледь кивнув у відповідь.

Алія зацікавилася.

— Яке місце?

— Побачиш. — Він усміхнувся. — Думаю, тобі сподобається.

Рей тихо дивився на них крізь вогонь.

І в його погляді на мить майнуло щось дивне.

Наче він уже знав, про яке місце йдеться.

І це знання його зовсім не здивувало.