Розділ 19

Вони вирушили з Міддара рано-вранці. Дощ нарешті закінчився, і повітря стало чистим і холодним. Трава навколо поселення була мокра й важка, а на горизонті тягнулися низькі сірі хмари.

Алія їхала попереду. За два місяці в поселенні вона навчилася впевнено триматися в сідлі. А одного дня Азарг придбав для неї власного коня — витривалу сіру кобилку на ім’я Квіточка. Циц спершу довго принюхувався до неї й боявся підходити, ховаючись у волоссі Алії. Але потім звик і невдовзі почав буквально жити в гриві кобили, час від часу перебігаючи вгору-вниз по її шиї.

Спочатку за містечком Алія відчувала лише звичайний вітер — нерівний, вологий, із запахом землі.

Але потім щось змінилося.

Дівчина зупинила коня.

— Зачекайте.

Кайл підняв брову.

— Що?

Алія заплющила очі.

Вітер став іншим. Сильнішим. Він відчувався не поривами. Наче навпаки — тягнув кудись за собою.

Дівчина трохи повернулася праворуч.

— Там.

Азарг уважно подивився на неї.

— Впевнена?

Вона кивнула.

— Так.

Кайл усміхнувся.

— Ну що ж. Веди.

Кілька днів дороги на північний захід вивели їх через невеликий лісок у горбисту місцевість. Їхати тут було важко. Волога після зими земля ще не встигла підсохнути. В ярах лежали залишки снігу, крізь які стирчали торішні сухі трави й чорні гілки низьких кущів.

Через деякий час вітер знову почав поводитися дивно. Алія відчувала, що він ніби відбивався. Наче попереду стояла стіна, об яку він налітав і одразу відступав назад.

Алія знову зупинилася.

— Тут поруч щось є.

Кайл озирнувся.

— Я нічого не бачу.

Але Азарг уже насупився.

— Зачекай.

Він зробив кілька кроків уперед.

І раптом зупинився.

— Схоже, знайшли.

Перед ними відкрився досить глибокий яр, який навіть можна було назвати долиною. На перший погляд він здавався звичайним. Але коли сонце виглянуло з-за хмар, земля внизу спалахнула дивним світлом.

Уся низина була вкрита тонкою кристалічною плівкою.

Трава. Каміння. Навіть гілки кущів.

Наче хтось залив долину тонким шаром прозорого скла.

Кайл тихо присвиснув.

— Ніколи такого не бачив.

Алія обережно спустилася на кілька кроків.

Під ногами хруснуло.

Звук виявився дивним. Він ніби відбився від схилів і повернувся назад, трохи спотворений.

— Чуєш? — сказала вона.

Кайл ударив носком чобота по каменю.

Хрускіт. І луна.

Звук розсипався на кілька коротких відлунь.

— Не подобається мені це місце, — пробурмотів він.

Азарг уважно оглядав долину і раптом завмер.

— Там.

Біля підніжжя схилу лежала людина.

Вона була майже повністю вкрита дрібними прозорими уламками.

Деякі стирчали з одягу.

Деякі — просто зі шкіри рук і шиї.

— Живий? — запитав Кайл.

Азарг швидко спустився вниз.

— Поки що так.

Вони обережно перевернули чоловіка. Той тихо застогнав.

Алія помітила, що його волосся і плащ теж були вкриті тонким кристалічним пилом. Наче він довго лежав тут.

Кайл обережно витяг один із дрібних уламків із плеча чоловіка.

— Чорт.

— Обережніше, — сказав Азарг.

Чоловік раптом різко вдихнув. Його очі розплющилися. Кілька секунд він дивився на них так, ніби не розумів, де знаходиться.

— Спокійно, — сказав Азарг.

— Ми витягнемо тебе звідси.

Чоловік моргнув.

— Я…

Він спробував підвестися. Кайл м’яко притиснув його назад до землі.

— Лежи.

— Як тебе звати?

Чоловік насупився.

Він довго дивився на них.

Наче намагався пригадати щось дуже далеке.

— Я…

Тиша зависла між ними.

Потім він повільно похитав головою.

— Не знаю.

Кайл подивився на Азарга.

— Пам’ять?

— Схоже на те.

Алія обережно допомогла їм підняти молодого чоловіка. Коли вони вивели його з долини, вітер знову став звичайним.

Чоловік важко сперся на плече Кайла.

— Дякую…

Він подивився на Алію.

Його погляд на секунду затримався на її руці — там, де під шкірою проходили хвилясті шрами.

— Як тебе назвати? — запитав Кайл.

Чоловік деякий час мовчав.

Потім тихо сказав:

— Рей.

Азарг насупився.

— Ти впевнений?

Рей знизав плечима.

— Це… перше ім’я, яке спало на думку.

Кайл усміхнувся.

— Що ж, Рей так Рей.

Вони почали підніматися назад на дорогу.

Алія ще раз озирнулася на Скляну долину.

Сонячне світло знову торкнулося її поверхні.

І на секунду їй здалося, що кристалічна плівка на землі ледь помітно здригнулася.

Наче щось усередині неї… дихало.

А попереду Рей ішов мовчки.

Але в якийсь момент його погляд знову ковзнув по руці Алії — по хвилястих шрамах.

Він швидко відвів очі.

Отже, він не помилився.

Шукачі.