Розділ 7

Кілька хвилин ніхто не рухався.

Вітер повільно проходив між пагорбами, ворушачи рідку траву. Пісок у воронці вже майже заспокоївся, і тільки в самому центрі ще іноді тихо з’їжджали дрібні струмки.

Азарг стояв нерухомо, дивлячись на Алію.

Вона сиділа поруч із чоловіком, якого вони щойно витягли з піску, і все ще важко дихала. На її долонях залишалися сліди пилу й дрібні подряпини.

— Схоже, ми її знайшли, — тихо сказав він.

Кайл нічого не відповів.

Він дивився на дівчину так, ніби бачив її вперше.

Ще кілька хвилин тому вона була просто випадковою знайомою, яка опинилася не в той час і не в тому місці. Він ще пам’ятав свій інтерес до симпатичної служниці. Тепер же все раптом виглядало інакше.

Кайл підійшов до чоловіка, що лежав на землі, і перевернув його на спину. Той тихо застогнав, але до тями не прийшов.

— Він живий, — сказав Кайл.

— Поки що, — спокійно відповів Азарг.

Кайл провів рукою по обличчю й підвівся.

— Його треба відвезти назад.

Алія підняла голову.

— До міста?

— Так.

Вона похитала головою.

— Я туди не піду.

Кайл насупився.

— У тебе є краща пропозиція?

— Є, — спокійно сказала вона. — Не повертатися туди.

Кайл коротко всміхнувся, але в цій усмішці не було веселощів.

— Чудово. Тільки він усе одно туди поїде.

Він кивнув на чоловіка, що лежав.

Алія на секунду замовкла.

— Йому потрібен лікар.

— Саме так, — сказав Кайл.

Вона повільно підвелася.

— Тоді відвезіть його.

Кайл примружився.

— А ти?

— Я зачекаю тут.

— У пагорбах?

— Так.

Кайл подивився на Азарга.

— Ти серйозно?

Азарг не поспішав відповідати.

Він знову перевів погляд на Алію.

— Чому ти не хочеш повертатися до міста?

Вона помедлила.

— Церква.

Одного слова виявилося достатньо. Кайл різко відвернувся.

— Зрозуміло.

Азарг ледь кивнув.

— Тоді зробимо так.

Він підійшов до свого коня й узяв поводдя.

— Ти відвезеш його до міста.

Кайл різко підняв голову.

— Я?

— Так.

— А ти?

— Я залишуся тут. Ми відійдемо за сусідній пагорб. І залиш свій контейнер мені. Нема чого привертати їхню увагу.

Кайл дивився на нього кілька секунд. Потім повільно видихнув.

— Чудово.

Він нахилився, піднімаючи чоловіка із землі.

— Чудовий план.

Кайл посадив урятованого на коня перед собою і затягнув ремені, щоб той не впав.

Алія стояла трохи осторонь, спостерігаючи за ними. Коли все було готове, Кайл знову подивився на неї.

Цього разу його погляд був зовсім інший. Холодний.

— Постарайся нікуди не зникнути, — сказав він.

Алія лише знизала плечима.

— Не збиралася.

Кайл нічого не відповів.

Він розвернув коня й пустив його дорогою назад. За кілька хвилин вершник зник між пагорбами.

***

Знайшовши менш помітне місце за пагорбом, вони деякий час стояли мовчки.

Азарг опустився на камінь.

— Він охолоне і змириться, — спокійно сказав він.

Алія насупилася.

— Хто?

— Кайл.

Вона не відповіла. Алія не розуміла, чого від неї хочуть ці люди. Але небезпеки для себе вона не відчувала.

Азарг подивився на неї уважніше.

— Ти справді не знала, що відбувається?

Алія похитала головою.

— Ні.

Вона подивилася в той бік, де була воронка.

— Але відчувала.

Азарг кивнув.

— Так.

Він трохи помовчав.

— Моя дружина говорила про таких людей.

Алія підняла погляд.

— Про яких?

— Про тих, хто відчуває.

Він провів пальцями по сухій землі поруч із собою, ніби згадуючи її слова.

— Вона називала таких людей Чуючими.

Алія насупилася.

— Це… якісь маги?

— Ні.

Азарг похитав головою.

— Маги керують силою.

Він підняв погляд на пагорби.

— А ви її чуєте.

Алія мовчала.

— Іноді раніше за інших, — продовжив він. — Іноді там, де решта взагалі нічого не помічає.

Він кивнув у бік осипу.

— Як сьогодні.

Алія повільно опустилася на камінь навпроти нього.

— І що це означає?

Азарг ледь усміхнувся.

— Це означає, що моя дружина шукала тебе дуже давно.

— Мене?

— Не конкретно тебе.

Він похитав головою.

— Але когось схожого на тебе.

Вітер знову пройшов між пагорбами.

— Вона казала, що такі люди з’являються поруч із місцями, де світ починає змінюватися.

Алія тихо сказала:

— Та штука під землею.

— Так.

— Вона справді спала?

Азарг трохи подумав.

— Найімовірніше.

Він подивився на пісок.

— Але вітер розбудив її.

Алія довго мовчала.

— Отже… це повториться?

Азарг відповів не одразу.

— Так.

Вітер трохи посилився. Десь далеко на дорозі піднялася хмара пилу.

Алія простежила за нею поглядом.

— Це Кайл?

Азарг похитав головою.

— Ні.

Він підвівся й примружився, вдивляючись удалечінь.

— Схоже, у Кайла з’явилися нові знайомі.

***

Кайл майже доїхав до воріт, коли побачив їх.

Троє чоловіків у сірих плащах стояли біля дороги поруч зі стражниками. Ще двоє розмовляли з господарем караванного двору.

Кайл сповільнив коня.

Один із людей у сірому повернув голову. І відразу попрямував до нього. Плащ при русі розчинився.

Під ним з’явився темний одяг із вишитим знаком.

Церква.

Кайл тихо видихнув.

— Звісно.

Він зупинив коня біля воріт.

Церковник уважно подивився на непритомного чоловіка.

— Цікаво, — сказав він.

Потім підняв погляд на Кайла.

— Нам сказали, що сьогодні вранці з міста виїхали Шукачі.