Вітер, що принесе мир

Ця легенда оповідає
Про часи віддалені,
Коли з-під контролю вирвалися стихії природні,
Світом вирували такі шалені,
Бо розум їм труїла Часова Руйнація. 
Забули вони, 
Що є складовою природньої системи. 
Завжди стояли вони рука об руку:
Вогонь, що життя нам дарував й тепло ніс із собою,
Він здатен в попіл кожного спалити,
Але й почуття в серці у нас пробудити!
Вода така ніжна й турботлива,
Вона завжди лікує рани в нас,
Втамовує нашу спрагу,
Ніколи осторонь не лишиться,
Коли біда на нас накинеться!
Над жовтими степами 
Під блакитними небесами
Розгортає вільні крила могутній вітер,
То Аґнії великої нестримна сила,
Але не грізна, а ласкава.
Вона чує голос кожного нужденного вірянина,
Богиня світозарна руку простягає,
Вона поряд з нами всюди-
І в природі,
І в душі,
Бо наші душі- від подиху її,
Від неї ми прийшли,
До неї потім і повернемось!
Спів богині вітру я чую скрізь,
Він у шелесті листви,
У смутній пісні одинокої меви,
У хлюпотанні морських хвиль...
Я бачив Аґнії тендітну красу,
Вона була у калиновому вінку,
У вишитій сорочці,
Із зеленим кушаком.
Той сміх богині приносив мир у мою душу,
А спів її...
Що то за спів ...
Краса і тільки,
Більш нічого!
Голос чистий та дзвінкий линув над всією землею,
Наповнював радістю все живе на ній!
Земля- то надійність,
Вона нам всім дарує міцність та підтримку,
На ній знаходимо власну домівку!
Блискавиці небо прорізали,
Просту людину вони лякали,
Громи стародавні набатом над світом лунали,
Але не треба їх боятись!
Грім несе із собою дощові хмари,
Щоб омивати землю й оновлення із собою всім нести!

Але Часова Руйнація скаламутила світовий баланс,
Ця історія стала темною й похмурою,
Коли стихії почали шаленіти,
Власний розум втрачати,
Цілий світ, що створювали колись, руйнувати!
Вся надія враз зникла,
У руйнівному вирі розлючених стихій навіки щезла...
Світ смертних був приречений,
Своїх власних богів він був позбавлений!

                                     🍃🍃🍃

Темний меч із багряними рунами
Повстав проти всіх,
Нещадно готовий був він всіх сікти,
Жалю нікому не показувати!
Цей меч- сама сутність Мороку,
Першосили, що могутніша за всіх!
Вона велика й грізна,
Але не владні над нею почуття живих,
Та й зневажає спокій мертвих!
Задля встановлення Рівноваги
Всіх зрадила вона,
Прикриваючись сміливими словами
Про гідність й честь!
Але Морок несла із собою лише руйнацію,
Новий хаос 
І скверну, що все живе вбивала,
Енергію життя труїла й забирала!
Навіть й легендарний Світло не зміг нічого вдіяти тут,
Бо пов'язані ці сили між собою,
Не здатні завдати шкоди одне одному,
Інакше знов відродяться із часом
Або весь Всесвіт помре із їхньою загибеллю...
Лише сміливі боги наважилися повстати проти тиранії Мороку,
На Аґнію із чистим сміливим серцем
Ми всі надію покладали!
Маленька срібна фігурка
Проти гігантської темної хмари зла й ненависті....

                                      ⚔️⚔️⚔️

І ось Морок Небесне Царство 
Наважилася атакувати,
Всіх богів хотіла занапастити!
Один за одним від її меча й сили 
Всі вони падали. 
І лише Аґнія лишилась сміливо стояти,
Бо вітер- то воля невмируща,
То сутність, над якою все темне не владне,
Всі тіні здатен він розвіяти
І нас до мирного життя повернути!
Морок наступала,
За нею хмара ненависті літала,
А меч із чистої злоби все на Аґнію падав й падав,
Розколював щит,
Ламав кістки,
Отрутою у сутність богині поринав!
Якщо героїня та свята впаде,
То ніщо не завадить темній силі
У наш грішний світ увійти,
Його вщент по собі спалити...
Тоді згинемо всі ми,
Навіть й душі наші будуть поглинуті 
Всередину тієї чорної хмари Мороку,
Ми всі щезнемо,
Лишиться лиш вона та Світло,
Як було на початку часів завжди,
Але чи правильно це?
Чи це правдива Рівновага,
Чи знову наступна тиранія?
Але не впаде Аґнія Вітроносна,
Вона правдива Захисниця Світу,
Удар за ударом срібним мечем 
Із орнаментом сокола,
Вона атакує Морок,
Ранить ту, яка вищою себе вважала,
А тепер від кривавих ран теж страждала,
Пиху Аґнія з неї швидко збивала,
Боятися могутню вона змушувала,
Танцюючи із нею смертельний танець на мечах,
Висікаючи ними іскри, немов на яскравих свічках!

                                      🕊️🕊️🕊️

Та душа темна, 
Жалю й кохання ніколи не знала,
Лише силу, влади й могутності бажала,
Але чи рівновагу Морок запровадила,
Чи просто всіх богів підступно зрадила?
Серце Мороку темне й гниле ізсередини,
Воно закрите від усіх, для кожного небезпечна загадка,
Те серце крижане
Ніщо розтопити не буде здатне!
Темні сили клубочились у Царстві Небеснім,
Збирались на останню битву із всім благочесним,
Морок всім руйнівну поразку возвістила,
Все святе підступно осквернила!
Проти неї лиш самотня Аґнія лишилась,
Останньою зіркою срібною на небосхилі божественному сяяла. 
Її дух- то криця міцна,
Її серце- то безмежна небесна блакить,
Її меч- для всього злого страшенний бич!
Немов левиця смілива,
Так і Аґнія кидалася на всемогутній Морок,
Бо власна сила її крилася у вірі в смертних та власний світ,
Своїми грудьми богиня всю красу світу від зла боронила!

Не Рівновага то була,
А правдивий хаос,
Лиш на радість Демонам із Порожнечі,
Проклятій расі любителів вселенської ворожнечі,
Бо в цьому протистоянні користь власну бачили вони,
Можливість на волю врешті вирватися
Та весь світ остаточно пожерти,
До гегемонії Порожнечі повернутися!